Дарина стояла біля кухонного столу, стискаючи чашку з чаєм, що давно вже охолов. Вона повільно підняла погляд на свою матір, яка сиділа навпроти, уважно дивлячись на неї.
— Мамо, — Дарина зітхнула, наче готувалася до стрибка у невідомість. — Ні, буде розлучення. І ні, не передумаю.
Мати, насупивши брови, тихо запитала:
— Ти впевнена, доню? Це ж серйозне рішення. Ви стільки років разом.
— Впевнена, — Дарина рішуче кивнула, хоча очі на мить потьмяніли від смутку. — Якось вирощу дитину самостійно.
Вона опустила погляд, а потім знову зустріла очі матері.
— Мамо, це просто не вкладається у голові. Уявляєш, прихожу я з планового обстеження. Настрій і так не найкращий, а тут ще й таке. Кажуть, є ризик вродженої хвороби серця. Але це не точно, потрібне додаткове обстеження. Тобто наша донька може бути повністю здоровою, просто після народження потрібне буде втручання лікарів і потім ліки довго давати.
Мати здавлено зітхнула, поклавши руку на руку Дарини.
— Але ж, ми впораємося, — продовжила дочка, — є час підготуватися, все передбачити. Я навіть хотіла запитати, чи допоможеш трохи? Бо у мене, крім тебе, нікого немає.
Мати, яка досі уважно слухала, відхилилася назад, перехрестивши руки на грудях.
— Даринко, — вона обережно почала, — це дуже важко. І я, звісно, завжди була з тобою. Але, ти добре подумала? Таке рішення змінить усе твоє життя. Чи варто ризикувати? Ти ще молода, зможеш мати інших дітей.
— У тому й річ, — Дарина стримала сльози, але її голос затремтів від гніву. — Дмитро теж як сказився, коли я йому все це розповіла. Сказав, що йому така дитина не потрібна. Уявляєш? «Краще б термін був менший», — сказав. А потім додав, що можна відмовитися від дитини після народження.
Мати з жахом прикрила рот рукою.
— Дарина, він це серйозно?
— Так, мамо, не жартую! Він говорив про переривання вагітності. І знаєш, хто його підтримав? Свекруха. Вона сказала, що в їхній родині всі порядні, а її онучка повинна бути бездоганною. І знаєш, що вона ще сказала? «Хвора дитина викликає жалість, а не захоплення оточуючих». Їм це не потрібно, розумієш?
Мати поклала руки на стіл, міцно стиснувши пальці. Її очі палали від гніву, але вона намагалася залишатися спокійною.
— І що ти їм сказала?
— Я? — Дарина посміхнулася, але це була гірка усмішка. — Я сказала все, що думала, але повторювати не буду. Ти ж у нас пані витончена, таких виразів не любиш.
Мати мовчала, уважно слухаючи, але її напруження тільки зростало.
— Даринко, не квапся з висновками. Ви й не таке пережили, разом усе можна вирішити, — м’яко, але впевнено промовила мати.
— Знаєш, що Дмитро сказав наостанок? — Дарина почала говорити швидше, майже захлинаючись своїм гнівом. — «Ти повинна вибрати інтереси нашої сім’ї».
Мати трохи нахилилася вперед.
— І що ти йому відповіла?
— Я відповіла, що вже вибрала. Моя сім’я — це моя донька і я зроблю все, щоб вона була щаслива, навіть якщо для цього доведеться залишитися самій. Я не зраджу її заради їхніх “інтересів”.
Дарина нервово засміялася. Очі матері трохи звузилися і вона нахилилася ближче до дочки, злегка зморщивши чоло.
— Помирися з чоловіком. Він правий – сім’ї іноді руйнуються навіть після народження здорової дитини. А вже така хвора.
Дарина, почувши ці слова, різко підняла голову та в її очах блиснули сльози.
— Мамо, як ти можеш так говорити? Це моя дитина! Я не можу просто так відмовитися від неї.
Мати похитала головою, помітно хвилюючись.
— Я розумію, це складно. Але подумай про майбутнє. Ти будеш самотня, без чоловіка, з хворою дитиною на руках. Це не лише питання морального вибору. Це все — і гроші, і час, і твоє життя… Ти зможеш виховати її, не зруйнувавши себе?
Дарина здивовано подивилася на матір, наче не впізнавала її.
— І ти теж? — її голос затремтів. — Я думала, хоча б ти мене підтримаєш.
— Я тебе люблю, Даринко, — мати відповіла, м’яко, але її голос був холодніший, ніж раніше. — Але я хочу, щоб ти подумала не лише серцем, а й розумом. У тебе є шанс на нове життя, на іншу сім’ю. І ти можеш ще стати щасливою. Чи варто жертвувати всім заради дитини, яка навіть не народилася?
Дарина дивилася на матір, її руки стискали стіл так, що пальці побіліли. Вона не могла повірити, що чує такі слова від найближчої людини.
— Дмитро сказав те саме, — Дарина прошепотіла, відчуваючи, як її світ руйнується. — Він сказав, що не хоче такої дитини. Що це зіпсує наше життя. І що краще… краще б їй не народжуватися взагалі. І його підтримала його мати. Але я думала, що ти, мамо, будеш на моєму боці!
Мати зітхнула, встаючи зі стільця.
— Даринко, я просто хочу, щоб ти була щаслива. Але таке життя — це не щастя. Я більше не можу бути у цьому. Я не маю сил на ще одну боротьбу. Якщо ти вирішила продовжувати, це твій вибір. Але я не зможу тобі допомогти.
Дарина замовкла, глибоко вдихнувши, не вірячи власним вухам. Вона дивилася, як мати забирає чашку зі столу, мовби не було нічого важливішого у цей момент. Руки її затремтіли від внутрішньої напруги.
— Ти просто залишиш мене? — Дарина ледь вимовила ці слова, наче вони обпалювали її губи.
Жінка опустилася на стілець, відчуваючи, як її сили зникають, а сльози самі ллються з очей. Вона залишилася сама. Дмитро пішов, тепер і мати відмовилася підтримати її. Світ здавався пустим й безнадійним.
“Моя донька – це все, що я маю”, — подумала вона, притискаючи руки до живота. І хай буде важко, хай попереду лише біль та самотність, але вона обрала свій шлях. І вже ніколи не зверне з нього.
