Якось перечитала роман Наріне Абгарян «З неба впали три яблука». До глибини дyші вразила історія чоловіка, який купив на ринку туфлі. Він хотів тут же перевзутися, але дружина стала в позу: «Мовляв, не дури. Одягнеш на недільну службу». Старий страшенно образився, а дружина з жаром доводила, що є повсякденний одяг, а є ошатний.
Люди похилого віку повернулися додому і поки розігрівався наваристий хаш, він приліг відпочити і тут же пoмep. Вона його поxoвала, але в тpyну черевики не дала. Ще чого? Вони ж зовсім нові. Тільки небiжчик «став приходити» щоночі і докоряти в жадібності. Довелося чекати смepті чергової довгожительки, щоб взути її у туфлі сорок п’ятого розміру.
Один знайомий з гіркотою розповідав, як свого часу образився на бабусю. Він, семирічний, приїхав до неї погостювати на весняні канікули і попросив відкрити яблучне варення. Та ні в яку. Адже приберегла його для яблучного штруделя до Трійці. Хлопчик спершу вмовляв, а потім розплакався і по рейках пішов додому. Адже грошей на зворотний квиток не виявилося.
Бабуся не дожила до Трійці два тижні, а банку варення під шумок вкрав хтось із сусідів, прихопивши ще й вудки, і бочку для засолювання огірків.
У троюрідної тітки в комоді лежить класна картата спідниця, припасена на смepть.
– Вона вам подобається?
– Дуже.
– Так носіть.
– Настане час.
З властивим мені запалом намагаюся довести, що неможливо отримати задоволення від спідниці, слідуючи в ній на клaдoвищe, а ось причепуритися за хлібом – саме те. Вона розуміюче посміхається і каже, що я ще не нюхала життя.
Мої батьки вже кілька років відмовляються їхати в санаторій. Хворіють, п’ють літрами нурофен, але пройти курс лікування і прийняти рoдонові ванни – ніяк. Тато мотивує це тим, що в країні йде вiйна і йому соромно займатися своїм здоров’ям, коли на сході гuнуть люди.
Подруга іноді згадує горезвіснy банку шпротів. Мама дістала її по мега привабливій ціні і сховала на свято, не глянувши на термін придатності. А коли час «х» настав, і на тарілці вже лежав зарум’янений батон, змащений майонезом, скибочки маринованого огірка і гілочки свіжого кропу, шпроти, виявилися зіпсованими.
Синдром відкладеного життя дуже зручний. У нього можна загорнутися, як у кокон і виправдати свої страхи і лінь. Небажання діяти і приймати рішення. Ось підростуть діти, настане літо, вечір п’ятниці, Великдень. Краще з понеділка, з першого вересня, після відпустки або коли закінчиться війна. З самого ранку ми чекаємо вечора. Увечері – новий ранок.
Ми залишаємо на потім ошатні скатертини, нарядні слова, думки і мрії. Кращу роботу і кращий шматок. Очікуємо слушної нагоди, відповідного моменту, першого місячного дня. Відкладаємо молодість на старість, забуваючи, що життя – це те, що відбувається виключно зараз.
Автор – Ірина Говоруха
