Чоловік виховував мою доньку з п’яти років, як свою власну, завжди гарно ставився до неї, поки вона не почала працювати. Він спочатку схвалював, але коли вона почала гарно заробляти, то тут все і почалося. Почав говорити їй: “Купи свої тарілки, продукти”. Вона й купила. А він почав чіплятися до іншого: «Коли знайдеш хлопця, ти, що в дівках будеш все життя сидіти. Не приводь подругу додому, ти повинна запитати дозволу». І так чіплявся до кожної дрібниці.
Я знаю цю подругу, її мама і я друзі. Гарна дівчина. Або донька повернеться додому об 23, а чоловік відразу ж з претензіями, чому так довго і де вона була. А їй вже 19 років, я не бачу нічого тут поганого. А коханий починає відразу мені настрій псувати, каже, якщо станеться з нею щось, то я буду винна.
Вчора донька купила піцу, колу, смаколики різні й з молодшим сіли дивитися серіал, час 22 години, вони в залі дивилися. Чоловік почав туди ходити кожні 5 хвилин, у нас зал об’єднаний з кухнею, почав щось готувати, вмикати світло, діти стали просити не заважати їм. Чоловік прийшов до нашої спальні й почав влаштовувати сварку, мовляв, витрачається електрика, що їхній шелест від пакетиків і звуки телевізора заважають йому спати. Я запропонувала і йому подивитися телевізор в спальні, а він почав кричати що я їх захищаю.
Потім він пішов в зал, увімкнув світло і почав кричати, щоб діти йшли спати, викинув їхню піцу в смітник, донька розплакалася, а син почав з ним сваритися. Діти зараз з ним не розмовляють. Син наш спільний, зараз йому 15 років.
Я не знаю, як розмовляти з чоловіком, зрозуміло, що він чіпляється до доньки, якби син затіяв кіно ввечері, він би нічого не сказав. І я бачу, що чоловік злиться, коли ми розмовляємо з приводу роботи дочки, її заробітку, каже: “Ой, працює вона, це й роботою назвати не можна”. Донька займається дизайном.
Я не знаю, що робити, це дуже складно.
