” Мамо, тато сказав, що ми до бабусі Юстини на дачу поїдемо у вихідні!
А там є дитячий майданчик?” – заявила Алінка на прогулянці, видавши плани батька.
Плани, які він не обговорював із дружиною.
” Коли тобі тато сказав це?” – Тетяна підняла брови.
” Не пригадую… може, вчора.” – Алінка подивилася на маму. – А там на дачі буде весело?
” Мила, я взагалі не знаю, чому тато так сказав.
Давай ми поговоримо про це пізніше, ” – тактовно відповіла Тетяна, хоч усередині все кипіло.
Її чоловік Сергій знову щось вирішив. Зробив так, як йому здається, буде правильно. Як краще. Але не для Тетяни.
Увечері, коли донька вже спала, Тетяна підійшла до чоловіка і запитала:
” Чому ти сказав Алінці, що ми їдемо до матері на дачу?”
” Бо вона питала про бабусю. Дитина нудьгує” – відповів Сергій.
” А… І ти вирішив це сам?”- уточнила жінка.
” Чому? Я сказав як є. Мама теж сумує, чекає на нас у гості”.
” Ми можемо зустрітися з нею в місті. Зовсім необов’язково тягнутися на дачу. Я не хочу їхати, Сергію, почуй мене – Тетяна стояла на порозі кухні, намагаючись не кричати.
” Ти знову за своє,” – втомлено зітхнув чоловік. Це дача, Марино, свіже повітря, рідні люди.
” Твої рідні, Сергію, не мої” – з гіркотою уточнила вона. Я втомилася зображати радість від цих ваших шашликів, грядок та свіжого повітря. Мені це не треба. І донька ще маленька. Мало що станеться?
” Мама чекає. Вона там все приготувала, м’ясо замаринувала. Не можна її підвести,” – сказав він.
” Добре, у такому разі ми їдемо тільки на добу” – в ствердному тоні сказала жінка.
” Я сказав, що ви з донькою залишитеся з першого до п’ятнадцятого травня, – не відволікаючись від телефону сказав Сергій.
– Ні. Якщо хочеш, залишайся хоч назавжди. Я на вашій дачі гарувати не збираюся – голосно відповіла Тетяна, забувши, що донька спить.
Вранці суперечка батьків продовжилася. Але Алінці, якій, як виявилося, батько пообіцяв якийсь подарунок від бабусі, сама зібрала рюкзачок і сказала мамі, що хоче їхати.
– Я вас відвезу зараз на дачу до мами, а сам під’їду завтра. Треба на роботі дещо доробити. Мама на вас чекає, давайте ворушитися. Алінко, ти готова до подорожі? – спитав чоловік, запихаючи в машину пакети з гостинцями для матері.
Тетяна хотіла заперечити, але погляд на маленьку доньку, яка радісно перебирає в рюкзачці свої іграшки, змусив її замовкнути.
Дорога на дачу тяглася нескінченно. Донька весело балакала на задньому сидінні, співаючи якісь пісеньки. Тетяна намагалася посміхатися, але всередині все стискалося. Вона відчувала себе заручницею обставин. У сім’ї, де вона не мала права голосу.
Будинок свекрухи, Юстини Андріївни, стояв на околиці, майже на полі. Тетяна не любила це місце: мошки й комарі від невеликого ставка та відсутність зручностей – замість душової, замість зручного туалету в будинку – сарай на краю городу.
” Чому ви не зробили туалет удома? “– якось запитала Тетяна. Чоловік і свекруха подивилися на неї, як на дивачку.
” Навіщо? Дача є дача. Ми не пани, можна й прогулятися до туалету,”- сказала тоді Юстина Андріївна.
У Тетяни, яка звикла до міських зручностей, така відповідь викликала подив. Гроші в свекрухи були, та й син, Сергій, непогано заробляв. Вони просто не розуміли, навіщо витрачатися на це.
Це стосувалося заміни меблів, ремонту в будиночку.
«Добре, хоч у хаті багаття не палити, як у давнину, а нормальна плитка», – подумки жартувала Тетяна, дивлячись на допотопний газовий пальник і тазик, де свекруха прала речі. Везти на дачу машинку–автомат вона вважала дурістю, хоч жила все літо за містом. Так і прала в тазику.
” Ну, нарешті, а я вже думала, не приїдете” – чмихнула свекруха, зустрічаючи гостей.
” Мамо, я поїхав на роботу. Тетяна тобі допоможе зі справами,” – сказав Сергій і, вивантаживши речі, помчав до міста.
” Алінко, пограйся в саду. А ми з мамою підемо сумки розбирати й обід готувати” – сказала бабуся до онуки..
” Я дочку одну не буду залишати в саду. Вона не звична до такого,” – сказала Тетяна.
” Ой, подумаєш! Що з нею може статися?” – Я не залишу Алінку, – перебила жінка.
” Гаразд, тоді бери картоплю й відро з собою. Мені все одно, де ти її чиститимеш, хоч на місяці,” – сухо сказала Юстина Андріївна, доручаючи невістці відповідальне завдання.
Поки Тетяна займалася картоплею, Алінка бігала по подвірʼю, збираючи якісь гілочки та травинки.
У будинку Юстина Андріївна розмовляла по телефону, як зрозуміла Тетяна, із сином.
” Так, добре, що доїхав. Молодець. Ні, завтра не поспішай, як вийде, так і приїдь”
Тетяна відклала відра. Вона чекала, що свекруха скаже щось на кшталт «вам із донькою привіт від тата». Але нічого подібного не пролунало. Чоловік просто відзвітував перед матір’ю, забувши про дружину та дочку.
Тієї ночі Тетяна не заплющила очей. Алінка тихо сопіла поруч, а вона ловила кожен її зітхання.
Сергій не подзвонив. Жінка не дзвонила йому теж.
Ранок почався з сильного вітру. Тетяна ледь задрімала, як ляснули віконниці. Після чого розпочався справжній шторм.
” Доброго ранку. Треба все прибрати з саду: білизна, інструменти, раптом дощ… Іди, а то в мене на плиті молоко,” – сказала свекруха, зайшовши до них у кімнату.
Тетяні довелося встати і йти за вказівками Юстини Андріївни. Поки вона поралася в саду, Алінка прокинулася і пішла до бабусі на кухню.
Що сталося наступного моменту, Тетяна пам’ятала невиразно. Сильний гуркіт, тріск та дим з вікна будинку.
Як дізналася Тетян пізніше – дерев’яний будинок не був захищений від негоди, громовідвід був відсутній, тому блискавка потрапила саме в нього. Сталося замикання й займання.
Тетяна кинулася до хати, кинувши чисту білизну просто на землю.
” Допоможіть” – закричала свекруха, бігаючи по хаті та хапаючи якісь речі.
Чомусь вона не подумала про те, що треба рятуватися і рятувати дитину.
На крики прибігли сусіди, хтось викликав кого треба.
Тетяна ледве встигла вивести дочку й витягти кота.
На щастя, вдалося локалізувати все. Хата вціліла, тільки обгоріла частина кухні.
” Як ви? Тетяно? Ходімо до нас,” – хтось із сусідів запропонував свою допомогу.
А Тетяна тим часом думала про те, що було б, якби з ними був Сергій.
Він би, можливо, зреагував швидше, загасив би одразу або хоч би був поруч.
Адже він так і не подзвонив їй з минулого вечора
Коли пролунав дзвінок, Тетяна навіть здригнулася від несподіванки.
Але це був її телефон.
Свекруха взяла слухавку і заговорила:
” Так, Сергію, я жива. Зі мною все добре, не хвилюйся. Будинок постраждав, але не сильно.
Треба робитиме ремонт. Так, так, я встигла винести документи. Та не метушись, сусіди допомогли. Від Тетяни толку немає. Згоріло б усе, якби мужики не прибігли на мій крик.” – Юстина Андріївна схлипувала в слухавку, запевняючи сина, що жива–здорова. Ні слова про невістку і внучку.
Тетяна чула розмову, і їй стало гидко.
Сергій знову зателефонував не їй. Не запитав про стан доньки. Невже він не розумів очевидних речей?
Коли чоловік нарешті з’явився на дачі, спокійний, ніби не їхній будинок горів того дня, Тетяна вже прийняла рішення.
” Не знаю, як ти і твоя мати, але ми з донькою їдемо додому. Відвези нас”.
” Тетяно, ну чого ти? Усі живі. Будинок майже цілий. Подумаєш, трохи пахне. Але ж вивітриться. Я ось купив фарбу, купив ароматизатор, який нейтралізує запах”.
Вона мовчала, не вірячи в те, що Сергій говорив.
” Гаразд, я викличу таксі. Треба було раніше це зробити,” – пробурмотіла вона.
” Справді, Тетяно, досить нісенітниць. Краще пензлик бери, фарбувати будемо,” – влізла в діалог свекруха. Сьогодні нам усім доведеться спати в одній кімнаті, найдальшій від кухні. Ну нічого, потіснімось”.
” Не турбуйтесь, тіснитися не доведеться. Я подаю на розлучення,” – сказала вона так спокійно, що Сергій застиг.
” Чому?” – здивовано спитав чоловік.
Вона подивилася на нього прямо:
” За те, що у твоїй родині я завжди була зайвою”.
Вона завжди відчувала себе зайвою у цій сім’ї. Коли народилася їхня дочка, Сергій насамперед покликав до них свекруху «допомагати». Марина тоді мріяла про тихе щастя втрьох. Але в їхньому будинку оселилася Юстина Андріївна – із вічними зауваженнями, порадами та незадоволеним мовчанням.
” Мама у мене особлива,” – виправдовувався тоді чоловік. – Ти маєш це зрозуміти.
Зрозуміти? Але не цього разу. Тепер має доньку. А ось у чоловіка, здається, так і лишилася тільки мама. Єдина і така особлива.
Минуло кілька тижнів. Сергій думав, що дружина повернеться.
Сидячи на кухні у матері, він скаржився на Тетяну, щиро не розуміючи, що зробив не так.
А Тетяна? Іноді згадувала той травень.
Але все це тепер було в минулому. Тепер у її житті все було інакше.
Спочатку вона сама. донька.
І тільки потім – решта світу.
Жанна Величко
