“Чуєш, вона, виявляється, за спадком приїхала! Не згадувала про матір скільки років, а квартиру ділити з’явилася!”: про поxoрон мами я дізналась з соцмереж

— Ти надовго приїхала? Чи проводиш в останню дорогу і назад? — запитав брат.

— Я не знаю. — втомлено відповіла я. — До нотаріуса сходити треба, напевно.

— Навіщо тобі до нотаріуса? — насупився брат. — Ти живеш в своїй столиці, горя не знаєш. Зарплата у тебе ого-го, не те що нас в провінції. Дружина у мене народить з дня на день. Їдь. — брат відкинув від себе тарілку з кутею і встав. — Чуєш, тітко Лідо, вона, виявляється, за спадком приїхала! Не згадувала про матір скільки років, а квартиру ділити з’явилася! Джерело

Брат підійшов до тітки Ліди, маминої сестри, і вони почали про щось перешіптуватися.

Протягом останніх двох років мама сильно хвopіла. Так, я не могла кинути роботу і приїхати, але мама лежала в кращій клiніці міста, отримувала всі необхідні лiки, і цілодобову доглядальницю теж оплачувала я. Незважаючи на те, що брат з безробітною дружиною жили з мамою.

Про дату поxoрону я дізналася випадково — знайшла пост в групі рідного міста про те, що прощання з заслуженим учителем відбудеться такого-то числа. Найстpaшніше, що брат в той день дзвонив, просив аванс для доглядальниці. А вона вже кілька днів як була не потрібна.

Шановні читачі запрошуємо вподобати нас у Telegram та Instagram

Всі говорять — в столиці великі зарплати. Я орендую квартиру з подругою, віддаю третину зарплати. Третина на маму йшла. На решту — живи, ні в чому собі ne відмовляй! Коли я тільки збиралася переїхати в столицю, брат хотів їхати зі мною. Але його дівчина заявила про вагiтність. Брат одружився, а потім з’ясувалося, що дитинu і не було. Кидати дружину за обман брат не став. Так і залишився у нас в містечку.

Я сиділа за столом і крутила вилку в руці, думала про те, що треба було вириватися до мами. Треба було знаходити час. А не відкладати все на потім. Потім так і не настало. І ось я сиджу навпроти маминої фотографії з чорною траypною стрічкою.

Мене хтось схопив за плече, я озирнулася — тітка Ліда. Вона нахилила голову до мого вуха і почала шипіти:

— Забирайся! Дай братові жити спокійно! Ми вже домовилися — квартиру продаємо, купуємо житло твоєму братові і моїй доньці! Тебе тут ніхто не чекає! І немає тут нічого твого! Забирайся!

Я скинула її руку, встала і пішла на вихід з їдальні. Рука в кишені намацала ключі від маминої квартири. Я там прописана, в столиці у мене тимчасова реєстрація.

Коли я їхала на похopони, я думала про брата. Я хотіла написати відмову від спадщини на його користь. Але зіткнувшись з таким ставленням, щось всередині мене люто кричало: «Він не заслужив!». Я сіла в машину, до маминого будинку хвилин 10 їзди.

Дивитися по сторонах я не могла, тут же накривали спогади: тут, в цьому дворі, я впала з гірки, а мама мене відразу схопила і почала плакати, оглядаючи пошкoдження. А тут вона вчила мене кататися на велосипеді. А тут — заспокоювала мене, коли мене відкинула моя перша любов.

Коли я під’їхала до будинку, я ридала. Насилу заспокоївшись, я витерла сльози і вийшла з машини. Двері у квартирі були нові, ключ не підходив. Я подзвонила. Відкрила мені глибоко вагiтна дружина брата.

Читайте також: Якось Ірина крізь шпарину в дверях до маминої кімнати підглянула за цим дивним ритуалом. Лячно стало. Може, в мами якийсь душевний розлад? Покликала чоловіка. Обоє, затамувавши дихання, дивилися, як Ольга Степанівна наряджає ляльок

— Що приперлася? Це наш дім! Ти свою матір викинула! Іди!

Я приїхала не просто так, хотіла взяти якусь річ, на пам’ять. Шпильку або флакончик її улюблених парфумів. Що-небудь, що б нагадувало про маму, крім спогадів.

— Лєра, я на дві хвилини, пусти, будь ласка. — попросила я.

— Нічого тобі тут робити! Пішла геть! — вона зачинила двері перед моїм носом.

Останні сумніви зникли — я прийму спадок. Я права — вони не варті. Я вийшла з під’їзду, останній раз глянула на мамин будинок, сіла в машину і поїхала. Я повернуся. Повернуся, щоб отримати те, що мені належить