fbpx

Cпускаюся я одного разу з четвертого поверху і бачу, між третім і другим біля батареї лежить якийсь чоловік. Підходжу ближче і впізнаю дядю Колю, пенсіонера з одинадцятої квартири. Допоміг я йому, я тепер жити спокійно не можу, совість мучить

Є у мене товариш Вітька, років два як розлучився з дружиною. Їй все залишив, а сам пішов з валізою. Став орендувати квартиру, познайомився з усіма в під’їзді, і його там всі давно знають.

І ось, каже, спускаюся я одного разу з четвертого поверху і бачу, між третім і другим біля батареї лежить якийсь чоловік. Підходжу, розповідає, ближче і впізнаю дядю Колю, пенсіонера з одинадцятої квартири. Дьоргаю, каже, його за плече і питаю:

– Дядь Коль, що трапилося? Ти чому тут, а не вдома?

Він мене впізнав і відповідає:

– Вигнали ці п’яниці і не пускають, лихий би їх побрав … Вигнали мене.

Віктор, ясна річ, давай стукати в одинадцяту. Відкрив йому якийсь опухлий мужик, виявляється син діда Колі. Ну, Віктор усіма правдами-неправдами діда в його квартиру пхнув, сина-п’яницю попередив, щоб батька свого не чіпав, і на роботу пішов. А через тиждень все, як під копірку повторилося.

Віктор спускається по сходах вранці, а дядя Коля знову біля батареї сидить. Вітя знову давай стукати в одинадцяту, а йому не відчиняють уже. А час піджимає – на роботу час бігти, спізнюється. Він, коротше, цього старого Миколу взяв і відвів до себе і на роботу швиденько.

Увечері прийшов з роботи, погодував старого і давай у нього випитувати – що і чому. Той розповів, що син ніде не працює, дружина вигнала його з дому. Ось він і приперся до батька жити, хоча і не прописаний в квартирі. Спочатку нормально поводився, а потім осмілів і почав кінець світу влаштовувати. Вранці піде кудись, а ввечері приходить п’яний і дружків з собою таких же призводить. Починають вони всю ніч пити і над дідом знущатися.

Документи відібрали, телефон забрали і пропили. Пенсію листоноша принесе діду – вони все до копієчки відбирають і пропивають. А скаржитися на них не можна, погрожують розправою. Одним словом, жесть, а не життя у діда.

Поговорили Вітька з дядьком Колею в ту ніч, а на наступний ранок Віктор запропонував старому такий варіант.

– Давай, – каже, – так зробимо: я тобі будиночок хороший в передмісті пригляну, а квартиру продамо, раз ти в ній один господар, і прописаних мешканців, крім тебе, там немає. Будеш в заміському будиночку на природі жити-поживати в здоров’ї і спокої, а я тебе відвідувати буду і в образу не дам. Син-п’яниця навіть не дізнається, де ми тебе поселимо.

Дід Микола на Вікторову пропозицію погодився:

– Мені, – каже, – край. Я згоден. Якщо тут залишуся, жити мені всеодно не довго.

Коротше, так і вирішили питання. Віктор в той же день подзвонив знайомому ріелтору, а той протягом двох тижнів все влаштував. Квартиру продали, будиночок купили. Будиночок хоч і невеликий, але з газом, водопроводом і каналізацією. Дідові дав він ще 50 тисяч, решту залишив собі.

Віктор за ці два тижні, що купівлею-продажем займався, досить нервів собі потріпав. Сина-алкаша з квартири з поліцією виганяли. Алкаш ніяк не хотів виселятися, але у Віті все по закону було оформлено. Він, перш ніж продавати квартиру, звозив старого до нотаріуса і отримав довіреність від нього. У ній все по закону було оформлено – має повне право такий-то такий розпоряджатися нерухомим майном в інтересах старого-пенсіонера такого-то. Все по закону – комар носа не підточить, навіть у поліції питань не виникло.

Загалом, все задумане вийшло якнайкраще. Дядя Коля живе тепер в своєму будинку, і ніхто йому не заважає, а Віктор собі теж квартиру купив. Взяв в банку кредит і купив однокімнатну квартиру у вторинному фонді. Ясна річ, що частина грошей діда були, але він же їх заробив. До того ж, Вітька дядю Колю не забуває – всі вихідні у нього проводить: і продукти, і ліки йому купує. Не кидає старого. Тепер вони як батько з сином.

Але Віктору, мабуть, не дає спокою його совість. Совість у нього якась занадто совісна. У п’ятницю підійшов до мене і каже: «Підемо, Петре, ​​посидимо де-небудь ввечері. Поговоримо по душах». Пішли після роботи в паб, посиділи. Він і розповів мені цю історію. Сумнівається він, що правильно зробив. Каже, що не треба було гроші брати.

Каже, що на ці гроші треба було сина дяді Колі лікувати від залежності. А то, каже, якось не по-людськи вийшло. Адже син у цій квартирі виріс. Це раніше і його будинок був. Я сказав Віктору, що марно він так мучиться. Син цей не заслуговує жалю, якщо батька свого на вулицю вигнав.

Відтоді вже три дні минуло, а я все ні-ні та згадаю цю історію. І теж сумніватися почав, щодо правильності Вітькиного вчинку. Може, дійсно, не треба було йому брати цих грошей? Може, просто так треба було допомогти старому? Хоча, він ці гроші заробив. Коротше, не знаю я, як правильно, як неправильно, теж заплутався. Непроста історія.

You cannot copy content of this page