Дату 12 лютого, запам’ятала тому, що цей день, він був поряд з днем Закоханих.
Тільки для мене це свято так і не стало святом через 12 лютого. Він того дня сказав, що все між нами закінчено.
Слова: «Я тобі нічого раніше не говорив, боявся, що ти розчаруєшся у людях».
Минуло 14 років, ці слова і цей погляд пам’ятаю, начебто це сталося вчора.
Ми познайомилися 2 вересня, де обидва навчалися в одній групі. Він дивився на мене закоханими очима кілька років. Говорив компліменти, просив руки та серця. Я бачила, що він любить мене.
А я впритул не хотіла його бачити, ось не подобалася людина і все.
Але мій перший погляд на нього в далекому вересні пам’ятаю, пам’ятаю, як він був одягнений і навіть його сумку.
При цьому не пам’ятаю, як так вийшло, що ми раптом почали спілкуватися ближче. Мені він як людина дуже сподобався тоді.
Пам’ятаю, які емоцій були у моїй душі, я все ніяк не могла визначитися з моїм ставленням до нього.
І ось здавалося, що зрозуміла, і він приїжджає до мене на день народження у середині грудня, в руках жовті тюльпани, а в очах якась байдужість, чи що. Є фотографії з того свята.
Відповіді на запитання, звідки з’явилася ця байдужість у його погляді, я не знаю й досі.
Але правда завжди виходить на світ, і я на неї чекаю.
Ми не спілкувалися після розставання кілька років, навіть з навчання.
А потім я знову побачила цей закоханий погляд.
Ця історія не закінчена.
І розвиток сюжету невідомий.
Життя — воно таке різне і таке непередбачуване.
