Ми з чоловіком 10 років збирали на квартиру. Ми не хотіли виплачувати дикі відсотки по іпотеці. Ми обидва гарували, ретельно захищаючись від вaгітнoсті. Настав час вибирати квартиру, потрібна сума була накопичена. Поки ми придивлялися до варіантів, я зaвaгітніла. Дитина була бажаною і потрібною.
Треба, напевно, розповісти трохи передісторії. Мій чоловік був маминим синочком, але за 10 років шлюбу, як я думала, я його перевиховала. Після 3 років шлюбу мамин вплив ослаб. Найголовнішим було не залишати їх наодинці. Інакше свекруха ніби зомбує чоловіка: зобов’язаний, повинен, тільки мама тебе любить, дружин може бути багато, а мама одна.
Вaгітність давалася дуже важко. В мої 34 лікарі називали мене «староpoдкою». Питали: “А де ви, мамо, раніше були?» На їхню думку, я повинна була наплодити як мінімум 2 дітей на знімній квартирі.
Адже всім не поясниш, що ми вирішили нapoджувати тільки тоді, коли не будемо залежати від рідні або настрою орендодавця. «Дав Бог зайчика – дасть і на галявину» – це не про нас.
Останні 2 місяці перед пoлoгами я провела в лікарні на збереженні. Вже дуже дочка поспішала в нове життя. Поки я лежала в лікарні, чоловік знайшов для нас ідеальну квартиру. Мені не особливо важливий ремонт, головним було місце розташування і планування. Чоловік скинув мені план квартири, і я відразу зрозуміла – ось те, що потрібно.
Я нapoдила, ми з донькою приїхали вже в нашу нову квартиру. Все було добре поки не знадобилося прописати дочку. Адже для цього потрібен власник квартири. І це виявився не чоловік. Власником вважалася його мати.
Читайте також: Зозуля. Нeнaвuджу її всією душею, дітей шкода до жаху
За той час, поки я була в лікарні, вона встигла так його обробити, що куплену квартиру чоловік записав на неї. Я 10 років собі в усьому відмовляла просто даремно.
Спочатку свекруха відмовилася прописувати внучку до «себе» в квартиру. Не хоче – ось всі аргументи. Начебто я не брала взагалі жодної участі в покупці. У підсумку, чоловік її ледве умовив прописати дочку.
Я була дуже ображена і зла на чоловіка. Ось уявіть, Ви збирали гроші 10 років, і Ви купуєте квартиру. Але вона оформлена не на Вас, а на маму чоловіка, Ви там ніхто і звати Вас ніяк.
Зате свекруха – благодійниця. І їй анітрохи не соромно розповідати всім, що це вона купила нам квартиру. А так як квартира була в її власності, вона приходила до нас коли хотіла.
Коли чоловік був удома, вона заходила. Коли його не було, я залишала ключ в замку всередині квартири. Вона приходила, намагалася відкрити двері, не виходило і вона йшла. Пару раз пройшло. Потім вона почала викликати слюсарів, вони відкривали двері.
Вона почала доїти чоловіка по-чорному. Якщо чоловік відмовляв їй у грошах, то летіли загрози вигнати нас з її квартири. На питання чоловіка, чи нічого вона не переплутала, свекруха відповідала: – А чим доведеш, що це ваша квартира?
Ми з чоловіком з горем навпіл накопичили на перший внесок і взяли іпотеку. Коли ми збирали речі, приперлася свекруха і почала на мене кричати. І тоді я не витримала і висловила їй все, що про неї думаю. У відповідь почула:
– От і добре, що ти з’їжджаєш з моєї квартири.
Зараз моїй доньці 17 років. Свекруха не бачила її з дитинства. У квартирі, що ми з чоловіком купили і чоловік мав дурість записати її на свекруху, живе її дочка з чоловіком по дарчому від свекрухи. І братова ще дивується, чому я на всі її прохання позичити гроші відмовляю.
Свекруха почала сильно боліти. Її донці начхати, у неї своє життя. Чоловік зрідка їздить. Каже, страждає мама, мене і внучку побачити хоче. Донька не хоче знати бабку, в курсі тієї історії з квартирою.
А я дуже злопам’ятна, щоб до неї їздити. Адже вона сама проміняла моє добре ставлення на нерухомість. Бог їй суддя. І, хто скаже мені, що я не права, нехай перший кине в мене камінь.
