Багато жінок, прочитавши мого листа, почнуть поливати мене на всі боки. А то як же – вкрала чоловіка з родини, і ще намагається щось виступати. Так, вкрала! Ну і що? Чоловік – не бичок на мотузочці, щоб його проти бажання можна було за собою тягнути.
Всі зазвичай звинувачують коханок, немов вони тільки в усьому винні. А чому б не подумати про те, що від доброї жінки, з дому, в якому любов і злагода, чоловіки не йдуть. Навіть якщо і згрішили такі чоловіки десь там, на стороні, так кiстьми ляжуть, щоб дружина не дай бог, не дізналась.
Але дружинам вигідніше знайти винуватого на стороні, чим замислитися про самих себе. Хто винен, що через кілька років життя чоловіки ними сприймаються тільки через слова – “дай, ти зобов’язаний, ти повинен, ти то, ти це” ?! При цьому дружини переконані, що вони-то точно заслуговують кращого, ніж мають, і не соромляться говорити про це вголос.
Точно так сталося і з моїм чоловіком, тепер вже моїм чоловіком. Ми разом працювали, і ні для кого на роботі не було секретом, що у Андрія не дуже благополучно в будинку. При всьому тому, що він пристойно заробляв – був начальником середньої ланки, у нього ніколи не було грошей навіть на обід. Я не раз спостерігала, як він заварює сам собі чай і дістає якісь убогі бутерброди.
Читайте також: Я ніяк не можу зрозуміти, чи вийшла я заміж, чи ще ні. Як жити коли я лиш на другому місці в його серці
Коли ми збирали гроші на якесь свято або подарунки колегам, він завжди говорив, що принесе завтра. А на такий захід на моїй пам’яті залишився тільки раз, та й то, після телефонного дзвінка зірвався додому. Хтось із колег розповідав, що бачив його дружину – скандальну розтовстілу особу, яка приходила до нього на роботу і про щось скандалила, не звертаючи уваги на оточуючих.
Зблизилися ми випадково, несподівано для обох. Спочатку я намагалася його якось підгодувати – шкода ж, чоловік повинен нормально харчуватися. Потім ми працювали над одним проектом і розговорилися. Андрій – дуже м’який і добрий чоловік, уважний і турботливий. З ним дуже цікаво розмовляти і взагалі легко і приємно.
Якось ми затрималися на роботі, і він обмовився, що дружина з дітьми поїхала до тещі погостювати, тому ми можемо сьогодні попрацювати довше. А після роботи я запросила його повечеряти, адже вдома йому самому довелося б щось вигадувати. Так все і почалося.
З моїм сином вони швидко знайшли спільну мову. Андрій із задоволенням займався з дитиною, а я до нього прив’язувалася все сильніше, поки не зрозуміла, що полюбила. Я не думала відводити його з родини, але Андрій заговорив про це сам. Сказав, що живуть вони дуже погано практично з самого початку. А одружилися «по зальоту». Він не раз подумував піти від дружини, але було шкода доньок, тому що скандальна дружина зривала зло і на них теж.
Не скажу, що я вірила абсолютно всьому, що він розповідає – мені здавалося, що Андрій в свою образу згущує фарби, але не сперечалася, а мовчки слухала – адже і виговоритися теж людині треба. На його рішення піти з сім’ї і одружитися нам, я відповіла згодою. Але це був тільки початок історії.
Його дружина, природно, таке рішення покірного чоловіка взяти і піти, сприйняла в штики. Сама вона дізналася про мене чи хто з «добрих» колег підказав, але скандал, який вона влаштувала на роботі, був таким приголомшуючим, що коштував мені робочого місця. Причому, вона кричала, не підбираючи виразів, і кидалась бuтися.
Добре, що я і раніше подумувала про зміну роботи і шукала місце, тому без роботи не залишилася. Три місяці тривав нескінченний скандал. Андрій пробирався до мене, буквально дотримуючись конспірації, щоб вона не дізналась адресу та не влаштувала скандал тут при дитині і сусідах.
Розвели їх відразу, мабуть судді наслухалися її криків і поспівчували бідному чоловікові. Ми одружилися, але його колишня дружина все ніяк не може залишити нас у спокої. Тепер вона нищить нас телефонними дзвінками і постійно чогось вимагає. Кожні вихідні вона наполягає, щоб чоловік проводив час з дітьми. Ми купуємо підручники, здаємо гроші на всі екскурсії, оплачуємо музичні заняття, іноземна мова, відпочинок, лікування.
Дівчатка вередують і вимагають найдорожчі джинси, телефони, іграшки. Вихідні з дітьми у них – це не прогулянка в зоопарк, цирк, кіно або приготування уроків – це походи в магазини, кафе, ресторани. Це витрати, витрати і витрати. Я собі не можу дозволити купувати такі речі, які чоловік купує дочкам, а їм все мало.
Зрештою, я вирішила поговорити з чоловіком. Це сталося, коли він мені сказав, що дівчатка хочуть на новий рік отримати в подарунок домашній кінотеатр з великим плазмовим телевізором. У нас у самих такого немає, та й грошей зайвих на такі подарунки теж немає! І я сказала чоловікові, що потрібно це якось регулювати, а то ми працюємо виключно на його дітей.
І ось тут Андрій вперше зайняв рішучу позицію. Він став говорити, що винен перед дочками, що кинув їх, і подарунки – це мала дещиця того, що він може для дітей зробити. А на мої слова про те, що якість мого життя і життя моєї дитини погіршився за рахунок його дочок він не взяв до уваги. На моє запитання, чому я не можу своїй дитині купувати такі подарунки, він відповів, що у мого сина є батько.
Батько у мого сина дійсно є. Він переводить аліменти і більше зовсім не цікавиться дитиною. І мені в голову б не прийшло щось у нього просити або вимагати, раз ми розлучилися і побудували кожен своє життя. Але дитина ж не дyрна – він і розмови чує, і подарунки бачить, і знає, що це все йде на сторону. Більш того, ми практично нікуди у вихідні не ходимо разом, бо чоловік проводить їх зі своїми дітьми. Мене сильно напружує така ситуація.
Ми думали про спільну дитину, але я тепер в сумніві. Мені здається, що моєму чоловікові цілком вистачає своїх дітей, а хтось інший йому не потрібен. Як можна змінити ситуацію, я не знаю. Адже я ж не проти, щоб він допомагав дочкам. Просто повинна ж бути якась міра? У нього нова сім’я, яка теж потребує уваги. І як тепер бути?
Галина
