Зараз у багатьох почне підгоряти, але, вже вибачте, ви моїм життям не жили і не можете судити правильно я вчинила чи ні. Просто від душі бажаю, щоб ви не опинилися в такій ситуації.
Загалом, нещодавно я осміліла і попросила свою свекруху піти. Без скандалу, без істерики. Спокійно настільки, що сама потім, осмислюючи ситуацію, отетеріла. Зазвичай я до останнього терплю і потім зриваюсь. А тут, мабуть, вже сили скінчилися.
Днями чоловік поїхав у відрядження, а його мама тут як тут. Допомагати! І не просто допомагати, а ще й з ночівлею! Це любов чи недовіра? А то є у мене знайома, яка одного разу загриміла вночі в лікарню, коли чоловік був у відрядженні. І їй свекруха потім сказала, що все-то вона знає … Невістка по мужиках їздила. Але моя мені сказала: «Щоб тобі не сумно було». А я не просила. І допомагати мені нічого: син посиленої уваги не вимагає, вдома чистота. Я тільки розслабилася, завалилась на улюблений диван.
Гаразд, пообідали з нею і почалося ходіння по муках. Вам потрібно купити це, це і ось це. Навіщо? Я не можу ніяк шафи розібрати зі своїми покладами, викидаю, викидаю, а там десь знову і знову береться зайве. Дитину треба вчити ходити, вже час (йому ще 8 місяців немає!). І на горщик давно час сідати, мої діти в 5 вже просилися самі.
Намагаюся пояснити, що все дуже сильно змінилося з тих часів, коли вона була мамою малюків. Слава богу зараз немає великої необхідності в борщику в 4 місяці і горщику з 5. Cама думаю, чому моя дитина не така геніальна, як мій чоловік … Мої погані гени все зіпсували. Гаразд, зійшлися на тому, що я мати і мені видніше.
Поки я займалася з дрібним, мама містера К. провела ревізію в холодильнику: А де те і те? Чому не купила? – Тому, що син ваш поїхав, а я це не їм одна. – Ні, повинен бути запас, я куплю. Я мовчки пішла.
Тут вона вирішила зателефонувати старшому синові, запитати як справи. І покликати його з сім’єю в гості. До мене. Чудово. А господиню будинку запитати? Я сяк-так зібралася, спокійно зателефонувала дружині брата і сказала, що сьогодні дуже важкий день і я не хочу зустрічати гостей. Вона відповіла, що звичайно, вона все розуміє. Свекрусі я, не підвищуючи голосу, сказала, що допомога мені не потрібна. Коли потрібно буде – подзвоню обов’язково. На сьогодні все. Спасибі до побачення!
Я навіть не зрозуміла її реакцію, чесно кажучи. Чи то здивування, чи то образа. «Так не можна» – сказала вона. Я правда дуже втомилася сьогодні, хочу побути одна, а вам краще додому поїхати. І давайте ви будете приїжджати, коли ваш син вдома. Він не так надовго поїхав, щоб ви прям встигли скучити за нами. Отетеріти. Я сказала це спокійно, без претензій, без емоцій.
Тут вже мені здалося, що вона образилася. Чи може просто теж здивувалася. Зібрала речі і пішла. Я, звичайно, потім ввечері переживала, що даремно я так напевно. Але! Я не лютувала, не хамила. Я правда від неї втомилася. І, врешті-решт, я її не кликали і не чекала. Головне, за що я переживала – як відреагує чоловік. Але він мене підтримав, сказав, що я молодець і потрібно відстоювати свої кордони. Навіть, якщо це доведеться робити кожен раз.
Сьогодні зі свекрухою ми зідзвонювалися, я вирішила зателефонувати сама, запитати як справи. Розмовляли нормально. Можливо, моє спокійне ставлення до ситуації матиме ефект?
Фото ілюстративне спеціально для Особлива
