До 34 років моє єдине досягнення – це дитина. Немає ні успішної кар’єри, ні цікавої роботи, немає хорошої сім’ї з нормальними відносинами. Марне існування

Мені 34 роки і деякий час назад мене накрила криза середнього віку, потім криза у відносинах з чоловіком. Сама вже впоратися не можу з усією цією полосою в житті. Але зрозуміла одне, що труднощі почалися з появою плутанини всередині мене: до 34 років моє єдине досягнення – це дитина. Немає ні успішної кар’єри, ні цікавої роботи, немає хорошої сім’ї з нормальними відносинами. А головне, що у мене немає ні мети а ні мрії. Марне існування. Духовно я спорожніла і як вибратися, не розумію.

Постійні лайки і відсутність взаєморозуміння з чоловіком довели нас майже до розлучення. Ми не чуємо один одного, він не може підтримати мене, не розуміє причин моїх переживань, та непорозумінь між нами. А я від цього ще більше засмучуюсь. Замкнулася, закрилася в собі. Відчуваю себе безкорисною та невдахою.

І до всього цього чоловік вирішив переїхати з великого міста в маленьке, моє рідне містечко. Але я просто не люблю це місто, не хочу жити в ньому. Там зовсім немає розвитку. На цьому грунті між нами і всередині мене все так погіршилося ще більше. У мене енергії і сил просто вже немає, прокидаюся вранці як у тумані, і живу так кожен день.

Намагаюся читати книги, статті, знайти допомогу самій собі. Безуспішно. Від цього найбільше дістається моїй дитині, йому лишень 2 роки і фактично я ще в декреті. Розумію кілька речей: хочу жити у великому місті, хочу знайти цікаву роботу до душі, яка мене буде влаштовувати. Хочу стати щасливою, знайти в собі спокій і гармонію. Одним словом, банальна жіноча криза середнього віку в наявності.

Але зараз я втомилася, видихалася, морально постаріла і не в силах вже знайти вихід. Чоловікові пропонувала розлучення, спокійно, без скандалів. Він категорично проти, але без кінця кричить на мене, ображає. Просила піти жити в інше місце – просто ігнорує мене або сміється з мене. А я більше так не можу, мені і так із самою собою важко.

Хочу навчитися любити себе, сприймати себе, але не виходить. Я постійно не можу себе пробачити, але за що – сама не розумію. Постійно в претензіях до себе. Допоможіть, дуже прошу, як це побороти?

Фото pixabay.com