На краю поля стояли Любов і Розлука і милувалися молодою парою. Розлука говорить Любові: «Давай закладемось, що я зможу їх розлучити ?!»
Любов говорить: «Почекай, дай я зроблю до них всього один підхід, а потім ти можеш підходити до них стільки, скільки захочеш – і тоді ми побачимо, чи зможеш ти їх розлучити,” Розлука погодилася.
Любов підійшла до молодої пари, доторкнулася до них, заглянула в їхні очі і побачила, як між ними пробігла іскра, Любов відійшла і каже: «Тепер твоя черга».
Розлука відповіла: «Ні, зараз я нічого не можу зробити – зараз їх серця наповнені любов’ю. Я прийду до них пізніше.»
Читайте також: Нікому не дозволяйте що-небудь вирішувати за вас, втручатися у ваші відносини: там, де двоє, третій завжди зайвий
Минув час. Розлука заглянула в будинок і побачила молоду матір з немовлям, батька. Розлука сподівалася, що любов вже пройшла і тому з надією переступила поріг їхнього будинку. Але, заглянувши в їх очі, вона побачила Вдячність. Разлука повернулась і сказала: «Я прийду до них пізніше»
Минув час, Розлука знову з’явилася до них – в будинку шуміли діти, з роботи прийшов втомлений чоловік, мати заспокоювала дітей. Розлука сподівалася, що вже тепер-то вона точно зможе їх розлучити – адже за цей час і Любов і Подяка вже давно повинні були вивітритися з їх сердец.Та, зазирнувши в їх очі, вона побачила Повагу і Розуміння. «Я загляну пізніше» – сказала Розлука.
Минув час. Знову прийшла в їхній будинок Розлука. Дивиться вона – діти вже дорослі, сивий батько пояснює щось своїм дітям, дружина щось готує на кухні. Глянула вона в їхні очі і розчарувано зітхнула: вона побачила в них Довіру. «Я прийду пізніше» – сказала Розлука і вийшла.
Минув ще час. Заглядає знову Розлука в будинок, дивиться, а там бігають онуки, біля каміна сидить, похнюпившись, старенька жінка. Розлука дивиться і думає про себе: «Ну ось, схоже мій час прийшов» Хотіла вона було зазирнути старенькій в очі, але та встала і вийшла з дому. Розлука пішла за нею. Незабаром прийшла бабуся на клaдoвищe і села біля могuлu. Це була могuла її чоловіка.
«Схоже, я запізнилася, – подумала Розлука, – час зробив за мене мою роботу» І Розлука заглянула в заплакані очі бабусі. А в них вона побачила Пам’ять – Пам’ять про Любов, вдячність, повагу, розуміння і довіру.
