Ті, хто знає не з чуток, що таке – нерозділена або втрачена любов, мене зрозуміють, тому що вони напевно намагалися якось впоратися з собою та своїми почуттями. Вони точно знають, як це боляче, важко, і як рідко в боротьбі з любов’ю виходиш переможцем.
Хоча, що таке переможець в цій сутичці? Швидше, полонений, раптом отримав свободу, з якою він не знає, що робити, тому що не вміє вже жити сам з собою. Він боїться, що знову повернеться цей кошмар любові-неволі, і пристрасно, потайки від себе самого, мріє, щоб повернувся, вірячи в те, що вже тепер-то все буде інакше.
Колись читала, що вовки, потрапивши в капкан, відгрuзають собі лапу, щоб вирватися на свободу. Нерозділене кохання – той же капкан, але поставлений на серце. І, намагаючись вибратися з охопивших тебе стражданнь, ти відгризаєш саме його – саме серце, а не руку або ногу, залишаєш в капкані. А як жити далі?
У теорії ми всі точно знаємо, що любов – це праця, що людину, яка поруч з тобою, мало просто любити – його потрібно розуміти, відчувати, розділяти його погляди, принципи – приймати цілими таким, яким він є. Тільки це ж в теорії.
Читайте також: Я притулилися до стіни, холодної і чужої, вона пахла фарбою, ліками і хлоркою. І я стала молитися. Не вміючи, сльози ковтаючи, мовчки
Може, всі біди від того, що ми вважаємо любов даром божим, який тобі приготований, і вже більше нічого не потрібно робити, а просто жити і купатися в щасті? Але такого захвату вистачає ненадовго – рік, два три. А що потім? Потім ми із завзятістю, гідною кращого застосування, починаємо вимагати від партнера, щоб «було, як раніше», нітрохи не замислюючись, а чому все стало не так, як раніше?
У захваті пpuстрасті ми бачимо в коханій людині все найкраще, і, навіть помічаючи щось, що трохи коробить, ображає, викликає незадоволення, намагаємося не акцентувати свою увагу, скоріше забути або зробити вигляд, що не помітили.
Але проходить час, і чомусь те, що раніше здавалося неважливим: якісь звички, слова, манери, дрібні недоліки раптом виростають, обростають образами і затуляють найголовніше – саму любов. А, може, ми просто звикаємо і вже не намагаємося здаватися для коханого найкращим, найдостойнішим – головною людиною в його житті? Ми ж впевнилися, що нас люблять, значить, можна більше не намагатися, не завойовувати його – перемога і приз в наших руках навічно! Шкода, тільки, що приз цілком може бути перехідним, нам пізно приходить в голову. Занадто пізно.
З усіх боків вчать: як знайти другу половинку, як змусити себе полюбити, як зберегти любов, як уберегти її та ін. Психологи, соціологи, астрологи, та й просто доброзичливці з усіх боків дають «корисні поради». Чому слова в лапках? Та тому, що корисне одному може виявитися згубним для іншого, тому що теорія щасливого кохання у кожної людини – різна, як різними є самі люди.
Так, є загальні закони психології спілкування, загальні закони сімейної психології, але застосовувати їх на практиці потрібно з урахуванням особливостей в кожному окремому випадку. Не можна знайти панацею від нещасливого кохання, не вийде за допомогою подружкіной підказок відрегулювати відносини з власним чоловіком, навряд чи стаття в журналі допоможе запобігти подружній зраді.
Ніхто краще за вас не знає вашого коханої людини, навіть, якщо вам іноді здається, що кожен день в ньому відкривається щось нове. Ніхто краще за вас не знайде до нього підхід, ніхто не зрозуміє його так, як зможете це зробити ви. Якщо, звичайно, ви дійсно любите і готові на все, щоб зберегти його.
А якщо не вийшло? Якщо все одно ви залишилися на самоті, страждаючи від нерозділених почуттів? Забирайтеся з цього капкана, що є сил, нехай з втратами, але на свободу. Нещасливе кохання руйнує, а, зумівши зберегти себе, ви залишаєте шанс коли-небудь знайти взаємність, зустріти людину, яка оцінить вас і полюбить такою, якою ви є. Тобто, він зробить те, що не зміг зробити той кого ви любите зараз, той що не розгледів або не захотів вашої любові.
І ще, нікому не дозволяйте що-небудь вирішувати за вас, втручатися у ваші відносини: там, де двоє, третій завжди зайвий! Якщо від вас пішов коханий чоловік, не звинувачуйте в цьому тільки себе або тільки його – помилки роблять всі люди. Вірте в себе і в те, що ви, як і кожен живий на цій землі, унікальні і неповторні. І обов’язково знайдеться та людина, яка зможе це зрозуміти і оцінити!
Тетяна Полуніна
