До перукарні увійшов брудний бідняк, голова була не мита приблизно кілька місяців, з кopocтою. Це була стрижка, яка змінила життя майстра

– У вас можна підстригтися? – підходячи до адміністратора, запитав дуже неохайного вигляду чоловік.

Дівчата майстри швидко перезирнулися між собою і одна видала.

– Так, проходьте, ось дівчина, вона якраз вільна, – показуючи на мене, прощебетала майстер.

Трохи передісторії. Кілька місяців тому, я провчилася на перукаря-універсала. Під час навчання я проходила практику в одному з престижних салонів в місті, в основному плела різні коси, до стрижки практично не підпускали, так як майстри намагаються самі працювати з клієнтами, а ти так, чубчика рівняти у дітей і кінчики підстригаєш.

Так як з грошима були дуже великі проблеми, після закінчення навчання, я влаштувалася відразу в дві перукарні, два дні в одній, два дні в інший. У першій гроші давали відразу по закінченню зміни, а в другій тільки по закінченні місяця. Через кілька місяців безперервної роботи мій ентузіазм став згасати.

Майстри, які довго працювали, всіх, з ким не хотіли працювати, садили до мене в крісло. Були і чваpні бабусі і жінки, xворі люди, сильно напiдпuтку чоловіки, діти з вoшaми. Та й ті клієнти, які мені діставалися, більшість виявлялися цікавими людьми і ставали постійними клієнтами.

– Сідайте, голову мити будемо? Яку стрижку бажаєте? – посміхнулася я новому гостю в своєму кріслі. Дівчатка демонстративно затискали носи і з цікавістю спостерігали за мною.

– Мити не треба, ти мені тільки машинкою пройдися, дочко, ніяких надмірностей не треба. Я взяла машинку і з обережністю приступила до роботи, голова була не мита приблизно кілька місяців, з коpocтою.

Акуратно орудуючи машинкою, я згадала бабусині розповіді про її брата, як він після вiйни, як і сотні таких же солдат по всій країні, намагалися влаштуватися в мирному житті, але у багатьох нічого не виходило, багато було кaлік і вони просто сиділи на паперті. Деяким діставалося і доводилося не солодко, так і бабусин брат поневірявся, їв де доведеться, ночував на вулицях.

Мені з дитинства завжди було шкода людей, які жили на вулиці і просили милостиню, я постійно заглядала до них в обличчя і сподівалася зустріти брата бабусі, так як він пропав без вісті і ніхто не знав, що з ним.

Так, за розмовами на різні теми, я закінчила роботу і ми з чоловіком підійшли до адміністратора, де він розрахувався за стрижку дрібними монетами і залишив ще мені на чай. Подякував і пішов.

Читайте також: “Ой, що ж це робиться. То ви і соління заберете?”: Бабуся, тримаючи в руках добру половину своєї пенсії, не розуміла, що відбувається

Ми всі тоді просто були в шoці, мало того, що він був дуже культурний і тактовний, так ще й залишив на чай, хоча це робить дуже маленька кількість клієнтів і тільки майстрам.

Весь день я була в якомусь пригніченому стані. Ніби до мене щось доходило, але з такими труднощами, немов через товщу води, до мене пробивався якийсь звук.

В голові гуло: “Усі ми люди. І ніхто не знає, що буде з ним не те, що через кілька років, а через кілька днів, та й навіть хвилин”.

І знаєте, цей чоловік, цей особливий клієнт, змінив мене назавжди!

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram