Додому Марта повернулася за довгих три роки. Вона уже мала дозвіл на роботу в далекій Італії і свого коханого Даріо. А тут чекав сюрприз

Уже віддавна у Марти було бажання чкурнути кудись світ за очі. Удома ніщо її не тішило, якщо не брати єдиної донечки Галинки. Але вона вже майже доросла – учора їй виповнилося дванадцять. Та і Марко здатен за нею приглянути. А вона таки поїде, як усі, щоб заробити більшу копійку.

Так і зробила. Склала найнеобхідніше і поїхала, на прощання скропивши сльозою голівку донечки. А Марко? Проживе й без неї. Джерело

Робота в Італії припала їй до душі – доглядала в саду за квітами. І копійка непогана в кишеню падала. Квіти наче усміхалися до неї, а Марта до них. Вона акуратно оббирала трохи прижухлі листочки з кущів, підливала під ними засохлу землю, підв’язувала гілки, що гнулися додолу…

За такою роботою застав її господар і призупинився, милуючись чарівною українкою посеред квітів. Марта спаленіла, зогледівши його, Даріо, і вловила його погляд – теплий і ніжний. Також мимохіть усміхнулася.

Даріо любив спостерігати за Мартою. Вона для нього була незвичайною. Одного вечора він механічно зловив її за руку і … Жінка зрозуміла все. Бо було в цьому жесті щось більше, ніж дотик.

Спочатку Марта сама собі забороняла зізнатися, що вона також його кохає, бо удома чоловік, дочка. Але життєва круговерть змусила її забутися. І жінка дала волю почуттям.

Додому повернулася за довгих три роки. Вона уже мала дозвіл на роботу в далекій Італії. Приїхала, щоб побачити дочку й забрати. Вона єдина, за ким у неї часом краялося серце. Та не могла приїхати раніше, хоч як її Галюся просила, бо мусила отримати спершу документ… Бо, знала, що без Даріо вона уже не зможе.

Дочка зустріла матір холодно. Марта навезла їй всяких подарунків, проте мала й далі крутила носом.

-Галинко, поїхали зі мною. Ти уже доросла. Там влаштуєш своє життя. І мені буде веселіше. Тобі сподобається, я знаю, – не вгавала Марта.

-Ні! Я не поїду! Дай мені спокій! – різко відповіла.

-Чому, дитино!?

-Бо ти, ти – запроданка. Ти покинула тата. Я буду з ним. Їдь!!!- рішуче крикнула мала. І в тих словах було все – і гнів, і протест, і осуд, і неприйняття її як матері…

Марта знову пакувала речі. Сльози дрібно стікали по щоках. Вона на них не звертала уваги… Жінка знала, що на цей раз вона їде звідсіль надовго. Може, й назавжди… Дочку так і не вдалося вмовити – вона вперто стоїть на своєму. А Марті діватися нікуди. Тут усе стало за тих кілька років чужим. Лишень донька… і та вовком дивиться на неї.

Читайте також: В день весілля Оленина сукня була порізана, з того дня вона зі свекрухою не спілкувалась, цілих 4 роки, доки правда не виплила

Нічого, підросте, зрозуміє, що вона, Марта, готова їй серця відкраяти, але не зможе жити більше тут без нього, свого Даріо. Там з ним вона знайшла себе, ожила, пізнала справжні почуття, без яких їй далі життя не життя…

У цій історії важко бути суддею. Як вважаєте ви, чи вчинила Марта правильно? Чи, можливо, все таки треба було їй зберегти сім’ю заради доньки?

Фото – belprauda.org