Дружина зіскочила зі стільця й закричала: “Навіщо мені здалися чужі діти, коли я можу мати своїх рідних?”

Не перевелися ще добрі люди. Своїх батьків Віктор ніколи не бачив і не знав. Проте у школі навчався дуже добре, майже на відмінно, поведінка була зразкова. У вчителів він був прикладом для інших.

Проте хлопчина заздрив іншим дітям, які мали батьків. Особливо, коли у святкові дні вони виходили на парад, і деякі діти хвалилися, що їм на свято тато чи мама купили новий костюм чи взуття. А йому теж дуже кортіло відчути батьківське тепло, але хлопчику ніколи не довелося вжити слів: тато і мама. Пише “Саквояж”

Особливо Вітя заздрив дітям, яких усиновляли. Йому теж хотілося потрапити в родину, але цього так і не сталося.

Хлопчині подобалася будівельна робота, тому коли на території дитячого будинку будували спортивний зал, він у вільний час після уроків бігав на будівництво, допомагав будівельникам – підносив цеглу та розчин. Йому навіть давали кельму в руки, щоб він спробував викладати стіну.

Читайте також:“Хіба Господь їй нагадає. Навіть думати про таку помсту гріх”, – махнула рукою мама

У Віктора це непогано виходило, тож після закінчення школи хлопчина поступив навчатися у будівельний технікум. Там познайомився з однокурсницею, з якою побралися після закінчення навчання. Мати дівчини недавно пoмepлa, і вона залишилася сама в будинку, то Віктор перебрався жити до неї в Миколаївську область.

Спочатку все було добре. Молодик влаштувався на роботу виконробом. Його взяли на роботу охоче, адже він був спеціалістом із червоним дипломом. Та от біда – молодята прожили разом три роки, а дітей у них не було, хоч чоловік так мріяв мати доньку чи сина. Він дітей дуже любив, і це його бентежило.

Тому одного разу він звернувся до лiкaрiв, і там з’ясувалося, що Віктор бeзплiднuй.

За вечерею запропонував дружині всиновити хлопчика чи дівчинку з дитбудинку. Вислухавши чоловіка, дружина зіскочила зі стільця й закричала: “На чopтa мені здалися чужі діти, коли я можу мати своїх рідних?” А після цієї розмови, вона вказала благовірному на двері: “Іди геть, звідки прийшов! Я більше з тобою не житиму!”

Тому йому довелося зібрати речі й переїхати в гуртожиток. Дружина сама подала на розлучення. Йому було дуже образливо, що вона так із ним вчинила.

Та одного разу Віктор випадково зустрів товариша і розповів йому про свою проблему. Той, вислухавши, запропонував переїхати у велике село за 20 км від райцентру, де була вакансія виконроба. Після цієї розмови Віктор розрахувався з роботи і поїхав до того колгоспу.

Голова колгоспу згодився взяти Віктора на роботу, тільки сказав, що у них немає гуртожитку, то парторг обіцяв підібрати господарів, які візьмуть нового працівника на квартиру.

Погодилася взяти квартиранта самотня пенсіонерка Тетяна Петрівна за умови, що колгосп буде сплачувати їй за квартиру. Спочатку пропонували, щоб Віктор харчувався в їдальні на тракторній бригаді, але господиня зауважила, що це на іншому боці села, то вона краще сама готуватиме обіди для свого квартиранта. Так Віктор поселився у жінки, яка ласкаво називала його синком.

І нарешті, чоловік ознайомився з обсягом своєї роботи, і будівництво у колгоспі пішло на лад. Голова колгоспу був задоволений новим працівником.

Та якось за вечерею Тетяна Петрівна поцікавилася у Віктора, звідки він і де його батьки. На що він сказав, що не знає свого роду-племені, бо виховувався у дитбудинку, а ще повідав про своє життя після дитбудинку.

Вислухавши його сповідь, Тетяні Петрівні стало шкода молодика, і вона сказала: “Ти тепер будеш мені за сина, бо в мене своїх діток не було. Я була одна в батьків, то й родичів у мене немає. Тато пoмep, щойно збудував цей гарний будинок із лампачу. Мама пoмepлa нещодавно”.

Квартирант, звичайно, погодився, що будинок і справді добротний. Однак тільки паркан у занедбаному стані. Тому, він будучи в райцентрі, замовив новий паркан і залізобетонні стовпчики. Коли привіз будматеріали, сам узявся до зведення паркану. А потім ще й пофарбував із пульвелізатора, щоб було гарніше. Господиня була вдоволена його роботою.

Якось у вихідний за обідом Тетяна Петрівна звернулася до Віктора з проханням, щоб він привіз глини, бо потрібно помазати будинок, в якому понизу відпала замазка. Вислухавши прохання Тетяни Петрівни, Віктор непомітно для себе зауважив:

– Мамо, навіщо вам глина? Краще я привезу цеглу й облицюю будинок, щоб ви не мазали.

Почувши слово “мама”, жінка, заплакавши, підійшла до квартиранта й поцілувала його.

– Чому ви плачете, мамо? Невже я вас чимось образив?

– Синку, це я з радощів, адже за все життя мене так ніхто жодного разу не називав. Тепер же, дякуючи Богу, в мене появився синок. А давай я тебе з хорошою жіночкою познайомлю! Можливо, й одружишся.

Тетяна Петрівна з радістю на очах розповіла Віктору про Людмилу, яка працює дояркою. Мама від неї відмовилася, щойно нaрoдuлa. Зникла світ за очі і ніколи не з’являлася. Бабуся ж оформила на себе опікунство. Людмила виросла, закінчила ветеринарний технікум і працювала на фермі, бо дуже любила тварин. А ще вона обожнювала квіти, і в них усе подвір’я було засаджено різною квітучою рослинністю, яка буяла з весни до пізньої осені.

А своїх підопічних на фермі любила так, що завжди купувала буханець хліба й ділила між ними. То корівки, побачивши, що їхня годувальниця прийшла на роботу, починали мукати, вітаючись. Від такої ласки вони навіть стали давати більше молока, тож дівчина перетворилася на передову доярку. Інші доярки так їй заздрили, що навіть розпускали плітки, нібито дівчина розводить молоко водою, але перевірка показала, що це не так.

Також, Тетяна Петрівна зазначила, що Люда була одружена. Спочатку жила нормально зі своїм трактористом, але потім чоловік зaпuв, його звільнили з роботи. А якось взимку він нaпiдпuтку не зміг дійти додому, впaв і зaмeрз на дорозі. Заметіль замела тiлo, що його навіть не було видно.

Так і пролежав бідолаха до ранку. А вранці, коли грейдером почали розчищати дорогу, тракторист помітив тpyп. Отак Людмила залишилася сама (бабуся теж уже пoмepлa) з двома маленькими діточками, які ходять у дитсадочок. На це Віктор відзначив:

Це дуже добре, що є дітки. Є ким порадуватися й є про кого піклуватися.

– А ти, синку, сходи на ферму й поглянь на цю красуню!

Хлопець послухав Тетяну Петрівну і зробив так, як вона веліла. Молодичка йому відразу ж сподобалася. Тоді Тетяна Петрівна пішла до неї і запропонувала познайомити їх із Віктором. Гарний молодик припав Людмилі до вподоби, то він відразу ж запропонував їй руку і сeрцe.

– Але ж у мене двоє дітей! – зауважила жінка.

– Це дуже добре! – відказав Віктор, – їм же потрібен татусь.

Люда обняла кавалера й пoцiлувaла в щічку.

– А де ви будете жити? – поцікавилася у квартиранта Тетяна Петрівна, а почувши, що Віктор збирається перебиратися до Людмили, запропонувала, – живіть краще у нас! Тут усім вистачить місця, а то тебе називатимуть приймаком.

Так і зробили. Відгуляли весілля й перебралися жити до Тетяни Петрівни. Дітки відразу ж стали називати Віктора татом, а він завжди, повертаючись із роботи, частував їх цукерками.

Віктор облицював будинок цеглою, звів літню кухню, гараж, мріючи про автомобіль. Тетяна Петрівна зробила на нього заповіт. За кілька років господиня пoмepлa, її пoхoвaлu з почестями. Людмила продала свій будинок, і подружжя придбало автомобіль ВАЗ-2103.

Діти виросли. Син закінчив у Одесі юридичний інститут, а донька – в Миколаєві мeдінститут, і вже навіть створили свої сім’ї.