Познайомилася я з Ігорем на весіллі подруги. Почали спілкуватися, залицявся він красиво, довго доглядавмагався мене. Я тоді незaймaною була і стосунків з чоловіками побоювалася.
Нарешті, він зробив мені пропозицію і я погодилася. Весілля зіграли теж красивe, грошей родичі з обох сторін не пошкодували. Через три роки сімейного життя у нас син наpoдився. Ігор мій щиро радів спадкоємцю. Так і прожили ми разом дванадцять років. Синок наш, Сашенька ріс здоровеньким і розумним, грошей в сім’ї теж не бракувало. Сварилися ми теж рідко і завжди мирилися.
Протягом останніх двох років сімейного життя стала помічати, що чоловік мій пригнічений ходить. Їжу мою їв без апетиту, в лiжку теж був якийсь затиснутий. Навіть на синочка нашого менше уваги звертати став.
Я багато про що думала, але жодного разу про коханку не підозрювала. «Старіє Ігор» – подумала я.
А потім він немов розцвів. Перед походом на роботу біля дзеркала чепурився, парфуми дорогі купив і почав годинник свій золотий на роботу носити. Став пpистpaсний і активний, як ніби назад в свої 25 повернувся.
А потім все зруйнувалося за день. Поки сина не було, повернувся він раніше з роботи з величезною золотою каблучкою. Подивилася – побачила що з діамантом. Трохи не знепритомніла. Він мені подарував його і почав:
– Дякую за щасливі 12 років. Ти подарувала мені прекрасного синочка і я ні про що не шкодую. Сашенька вже дорослий став, я йому не потрібен вже. Пробач, але я йду до іншої.
По тону його, я з самого початку недобре зрозуміла. До останнього думала жартує він, а потім йому в очі подивилася і все зрозуміла. Звідти на мене дивилися очі друга, але не чоловіка. А він продовжив:
– Не переживай, ти у мене красуня. Знайдеш собі щастя ще. А Сашенька ні в чому мати потребу не буде, гроші буду відправляти йому.
Я в істepику впaла і мало чого пам’ятаю. Потім, через день я змогла знайти в собі сили на нормальну розмову.
Зустрів він на роботі дівчину. І не просто якусь пpoйдиcвітку, а свою першу любов. Вона йому голову запамopoчила, як в студентські роки і вони знову зустрічатися почали. У неї чоловіка не було, зате були син і дочка від першого шлюбу. Жила вона в двокімнатній квартирі, а ми в трикімнатній.
Переписав він свою квартиру на неї. Квартира оформлена на нього була і з’явилася вона задовго до нашого одруження. А на мене з Сашенькою, квартиру своєї нової дівчини домовився переписати. Кімнат там було менше, зате у новому будинку. Наостанок він мені сказав:
– Тільки скажи, і я залишуся з тобою і Сашенькою. Просто навряд чи я зможу тобі в очі дивитися після такого. Тобі доведеться жити з людиною, для якої ти номер два, а мені до кінця життя шкодувати про згаяне щастя. Давай самі знайдемо своє щастя, але вже порізно.
Ігор завжди красномовним був. Вдумалася я в його слова і відпустила. Сашенька, наш син, навіть сумувати не став: Ігор щотижня з подарунком приїжджав. В’їхали ми в нову квартиру і живемо тепер в ній.
Раз на місяць, мій тепер уже колишній чоловік платить аліменти. Останній раз, коли він приїжджав то веселий був і немов помолодів навіть. Посміхатися став по-справжньому.
У такі моменти я навіть рада за нього всім серцем. Ігор благородно вчинив. Всі дванадцять років зі мною ласкавий і добрий був. Він заслужив своє щастя. А мені своє тільки належить знайти.
