“Дитино, та вже все село знає, що Іван до тебе забігає, а ти все носом крутиш. Та не позор нашу родину. Ще не вистачало, щоб ти з пузом під вельон йшла”: У церкві, коли брали шлюб, Наталя зомліла

“Дитино, та вже все село знає, що Іван до тебе забігає, а ти все носом крутиш. Та не позор нашу родину. Ще не вистачало, щоб ти з пузом під вельон йшла”: У церкві, коли брали шлюб, Наталя зомліла.

Іван і Наталя жили в одному селі. Наталя була гарною, із заможної родини, то до неї сваталось чимало парубків. Проте дівчина не поспішала з відповіддю, усі їй здавалися не такими, не її. Наполегливіше ніж усі почав до неї залицятися Іван.

Він був невисокого росту, з невеликими залисинами над лобом. Дівчині, правда, він не дуже подобався. Але прив’язався до неї наче реп’ях, де вона – і він слідом. Подружки жартували: «Закохався, ой закохався…». Джерело

«Звичайно, Наталя йому подобається. Проте не настільки, щоб голову губити. Ним рухало щось інше – гординя чи, може, бажання довести, що найкраща дівчина на селі буде його. А то, бач, усі ним гордують. А він, Іван, усім вам утре носа. Ой, утре».

З такими думками Іван повертався додому.

«Хоч до смаку йому більше Оленка зі сусіднього села. Вогонь дівка! Ту б і завтра міг сватати. Але він ще трохи почекає, ще попарубкує… Покаже всім, хто такий Іван. Наталя таки буде моєю, хоч на ніч, а буде».

Так і сталося. Хлопцем настільки заволоділа гординя, що він готовий вже був навіть до Наталі сватів слати. Дівчина спочатку носом крутила-вертіла, але мама Наталі на всьому поставила крапку.

-Дитино, та вже все село знає, що Іван до тебе забігає, а ти все носом крутиш. Та не позор нашу родину. Ще не вистачало, щоб ти з пузом під вельон йшла.

І Наталя, хоч і не дуже їй хотілося йти за Івана заміж, на здивування самій собі, погодилася на догоду мамі.

Весілля було гучниам, як і годиться для багатої родини. Правда, сталася одна неприємність – у церкві, коли брали шлюб, Наталя зомліл. Сказала, що надто їй мешти тісні.

Церемонія вінчання була незавершена, як належиться. Скільки Мирослава живе, ще такого чуда не бачила, щоб отак посеред шлюбу впасти. «Мабуть, уже не порожня… Без сорому все-таки не обійшлося», – так бідкалася мама Наталі про себе.

Молодята прожили разом тиждень, і наче чорний кіт пробіг поміж ними. Й дня не було, щоб вони не сварилися… Врешті Іван прорік: «Ти мені не люба, я не хочу бачити тебе…» й підняв кулак. Вдарити не вдарив. Лиш Наталя зойкнула і хутко вибігла з хати…

На цьому їхнє спільне життя закінчилося. Удома мама не давала спокою, бо де таке світ бачив, щоб за тиждень молода сім’я розбігалася в різні сторони. Але ради на те не було.

Наталя нишком зібрала найнеобхідніші речі й пішла. Телефон увімкнула, коли вже була за сотню кілометрів від хати. Дзвонила, звісно, мама пів години тому… Ось і знову дзвінок.
– Я в поїзді, мамо. Їду до Люби в гості. Розумієш?

Спочатку телефон мовчав якусь мить, а потім почула Наталя схлип матері і вже тривожне:

-Куди ж ти?! Чи я тебе гнала? Повертайся, бо я не витримаю…

– Мамо, заспокойся. Побуду трохи в Люби і повернуся, – і вимкнула трубку.

Так Наталя опинилася у Кривому Розі у двоюрідної сестри. Не минуло й місяця, і Наталя влаштувалася тут на роботу, зняла житло. Згодом познайомилася з Романом і по вуха по-справжньому закохалася. Так, без усяких забав вони вирішили жити разом, згодом розписалися і зажили душа в душу.

Читайте також: Олена вирішила протерти пил з ноутбуку, та те, що висвітилося на екрані назавжди змінило її життя. Чоловік не відпирався, а за 3 дні до Нового року зібрав речі і пішов

Минуло двадцять років. Наталя прогулювалася рідним селом з рідними дочками. І тут несподівано хтось назвав її по імені, привітавшись.

Вона ледь розгледіла в ньому колишнього Івана. Беззубе обличчя, з синцями під очима свідчили про часті зaпої.

Німо дивилася на нього, зціпивши зуби.

– О яка ти краля! А моя рік як помepла. Дітей у нас не було, – витиснув з себе.

Наталя ще раз глянула на нього і пішла мовчки своєю дорогою.