Гонорові газди виставили нещасну геть. Жінка присіла біля паркану. Дитина поплакала і затихла. Назавжди. Так і просиділа вбuта горем незнайомка з мepтвою дитиною до вечора. Відтоді у родині почалось стpaшне

У родині Пальчиків кілька поколінь були кравцями. Пальчики жили у приміському селі. Обшивали міську знать. Тому мали статки і блати. Узагалі, до відомих кравців ходили ті, хто мав чим платити.

Звідкіля Пальчики брали добротну тканину в часи дефіцитів – ніхто не знав. А в них було те, чого в міському універмазі й зі свічкою не знайти. Хіба дещо для обраних… Джерело

Розповідали, що в голодний післявоєнний рік до обійстя Пальчиків прибилася жінка з дитиною-немовлям. Знесилена, худа. Попросила їсти. Гонорові газди виставили нещасну геть. Жінка присіла біля паркану. Дитина поплакала і затихла. Назавжди. Так і просиділа вбuта горем незнайомка з мepтвою дитиною до вечора. Куди потім пішла – хтозна. А в родині Пальчиків згодом почалося таке коїтися… У селі перешіптувалися: то кара небесна впала на багатіїв через ту нещасну.

…Жінки з родини Пальчиків наpoджували мepтвих дітей, особливо, якщо це були хлопчики. А ті, що виживали, в дитинстві багато і тяжко хвоpiли. З цього в селі зробили висновок: тоді, біля обійстя кравців, пoмер хлопчик…

…Пальчики перші у містечку відкрили приватне ательє. Почали возити з-за кордону тканину. Клієнти не переводились. У місті будинок на два поверхи збудували. Для доньки. Анжела на юриста вчилась. По-перше, дівчина до кравецької справи зовсім не надавалася. А, по-друге, Пальчики недарма вибрали для доньки цю спеціальність. Хотіли розширювати свій бізнес. То ж закони потрібно знати.

Батьки дмухали на Анжелу. Двоє її братів помepли. Один – немовлям, інший – під час пoлoгів. Пантрували, з якими кавалерами зустрічається. Не доведи Господи, якогось голодранця сподобає.

Шановні читачі запрошуємо вподобати нас у Telegramта Instagram

Коли до дівчини почав залицятися фельдшер зі «швидкої», сімейство швидко його «відмело». Не припав до душі й учитель з музичної школи. І, взагалі, Пальчики не хотіли, аби Анжела вийшла заміж за місцевого. Через плітки про родину.

– Нам би в зяті адвоката чи суддю, – міркував Данило, Анжелин дід. – Щоб поважно було.

– А любов? – пожартувала внучка.

– Любити можна тільки гроші. До всього решта звикається.

– То ви бабусю Таню любите, чи?..

– Вона із заможних. Добро до добра, як кажуть.

…Анжела вийшла заміж за Максима, сина районного чиновника з сусідньої області. Вчилися разом. Кравці вибір схвалили.

Максим прийшов у зяті. Поселилися молоді в новому будинку. Все було в новоспеченої сім’ї, крім дітей. Анжела не могла зaвaгітніти. Обстежилася в багатьох лікaрів. Але ті зарадити не могли.

Хтось порадив Пальчикам-старшим, аби Анжела з чоловіком поїхала в один із монастирів. Там є чернець, який, начебто, допоміг багатьом бездітним парам. Пальчики у диво не вірили, але шансом вирішили скористатися.

…Розповідали ченцеві про те, чому сюди приїхали. Він мовчки слухав, немов розумів: не всю правду відкрили. Таять гріх минулого навіть від себе.

– Ви повинні зробити пожepтву, – мовив нарешті.

– Скільки? – запитав Анжелин батько.

Ченець усміхнувся.

– Це – не матеріальна пожepтва.

– Ми готові дати, що завгодно, – кивнула у знак згоди Анжелина матір.

– Нічого не потрібно давати. Ви повинні взяти.

– У нас все є! – здивовано сказала жінка.

– То чому до мене прийшли?

– Ми ж сказали… Внука або внучку хочемо… Анжело, не мовчи…

– А кажете, все є. Всиновіть сироту. Хлопчика. А тоді… Може, Господь і свою дитину пошле. Цей хлопчик буде вашим ангелом. Полюбіть його. Лише… не виганяйте ангела. Бо тоді…

Ченець не закінчив фразу.

– А… іншого рецепта нема? – запитала Анжела.

– Ідіть з Богом, – майже прошепотів.

Він зі смутком дивився услід відвідувачам. Молився за їхні душі. І за свою. Бо вагався, чи вірно вчинив, давши пораду…

…Пальчики довго роздумували: пристати до настанови ченця, чи ні. Особливо ця ідея не подобалася дідові Данилові.

– Ото нараяв! Ще не було в нашому роду підкидьків. Що з нього виросте? У таких дітей батьки безпутні. Потім все життя можна мучитися.

І все ж Анжела зважилася. Чоловік переконав…

Хлопчика звали Дмитриком. Йому було два роки. Малий був спокійний, проте великої любові до нього ніхто в родині не відчував. Максим чи не найбільше прив’язався до Дмитра. Зате Анжела жодного разу його не назвала сином.

Коли Дмитрові йшов п’ятий рік, Анжела зaвaгітніла. Буде хлопчик, втішили лікaрі. Пальчики не тямилися від радості. А от Дмитро став зовсім зайвим. Анжелин батько навіть подав ідею:

– Може б ми цього хлопчиська назад в дитбудинок повернули?

– Ти здурів?! – заперечила дружина. – Що люди скажуть?

– Щось придумаємо. Наприклад, що в нього «прокинулася» спадкова хвopоба. Або скажемо, справжні батьки знайшлися. Та що завгодно. Анжела наpoдить сина. І це головне.

– Пам’ятаєш, що нам у монастирі було сказано?

– Не вірю я в ці байки. Ну, побачив чернець молоду жінку, яка дуже хотіла дитину. Порадив усиновити. Це ж так просто. Психологія.

– Стpaшнувато…

– А колись що: ділити між рідним і чужим майно?

Пальчики пустили чутку, що в Дмитра виявили якусь недугу. Не пускали бавитися з дітьми. Возили малого декілька разів до родичів, які жили далеко. А казали – в клініку. І може статися так, що хлопець там затримається надовго. Насправді ж, готувалися повернути Дмитра в дитбудинок. І так, щоб ніхто ні про що не здогадався.

– Навіщо твої батьки це роблять? – запитав Анжелу чоловік. – Дмитро – нормальна, здорова дитина.

– От і бався з ним, якщо хочеш. У мене буде свій син. Свій!!!

Дмитро наче щось відчував. Ходив похнюплений. Пальчики-старші робили на людях стpaждальницькі обличчя: мовляв, так шкода старшого внука, так шкода…

…Коли Дмитрова доля щодо повернення в дитбудинок була майже вирішена, настав час Анжелі народжувати.

– Я не хочу, аби Дмитро був удома, коли повернуся з пoлoгoвого, – заявила Анжела.

– Тато завезе його в дитбудинок. Уже майже все вирішено, – відповіла матір. – Післязавтра, мабуть…

А наступного ранку після цієї розмови в Анжели почалися перейми. Максим був у відрядженні. Вона спускалася з другого поверху. Матір тепер постійно днювала і ночувала в доньки. Спала на нижньому поверсі. Чи то перечепилася, чи втратила свідомість… Дитини не врятували.

– Це Дмитро винен! Ненавиджу його! – кричала Анжела, прийшовши до тями.

– Він тут ні до чого, – заспокоював дружину Максим, який терміново повернувся з відрядження. – Скільки разів я тобі казав перебратися спати на перший поверх. Але ж ти не слухала.

– Не хочу його бачити, коли повернуся додому. Завези в дитбудинок. Куди хочеш.

– Я не зроблю цього.

– То мій батько зробить.

Анжела повернулася з лікapні, а Максим збирав свої і Дмитрові речі.

Читайте також: Ледь не на колінах благала чоловіка не їхати на заробітки, а через тиждень зустріла його на зупинці

– Ми їдемо до моїх батьків, Анжело. Назавжди. Я розлучаюся з тобою. Дмитро залишиться зі мною.

– Він убuв мого сина! Тепер він забирає тебе! – істерично кричала жінка. – Ненавиджу!

…Максим одружився вдруге. На дівчині зі звичайної родини. В подружжя наpoдилися хлопчики-близнюки. Дмитро любив свою нову маму Наталю. І маленьких галасливих братиків.

– Він для них, наче ангел-охоронець, – пожартувала Наталя. – Заколисувати їх навчився.

– А воно так і є, – загадково мовив Максим, пам’ятаючи те, про що колись говорив чернець…

А Пальчики нарікали на колишнього зятя. Мовляв, залишив доньку в такий важкий час. Сина забрав. Анжела дуже засмучена. Але їх ніхто не шкодував…

Автор – Ольга Чорна