Христина жила дуже бідно, коли мені було 14, я вперше привів її до себе

Коли мені було 14 років, батьки вирішили переїхати в інше місто.

У новому місті я починав все з чистого аркуша. У такому віці знайти нових друзів набагато складніше, ніж може здатися. Однокласники до мене тільки звикали, гуляти нікуди не кликали. Джерело.

Вдома я сидіти не любив, тому від нудьги часто бродив вулицями поодинці. Жив я прямо навпроти ринку і там зустрівся з дівчинкою.

На вигляд їй було років 13-14, приблизно як мені. Вона роздавала листівки біля магазину. Добре пам’ятаю, що здивувався. У моєму класі навіть хлопці в такому віці не працювали, не те що дівчатка! Так я і сам ніколи про роботу не замислювався – батьки мої забезпечені були і все мені купували.

Вона простягла мені листівку і втомлено усміхнулася. Я взяв її, сказав «спасибі» і пішов далі.

За тиждень я безліч разів зіштовхувався з тією дівчинкою біля магазину. І щоразу вона на автоматі давала мені нову листівку і дарувала втомлену, сумну усмішку.

За цей час я гарненько встиг розглянути її. Старі, вже зношені, кросівки, вицвіла футболка і джинси, які через час втратили свій початковий колір.

Зате на обличчя вона була дуже мила: акуратний носик, великі блакитні очі і акуратна коротка зачіска, яка їй дуже личила. Вона явно була вродливіша всіх моїх однокласниць разом узятих.

Десь в глибині душі мені було шкода, що така дівчина змушена працювати на вулиці, в той час як її однолітки живуть розкошуючи. У ній було щось таке, через що я раз по раз приходив до цього магазину, щоб знову побачити її.

Нарешті, я зібрав всю свою волю в кулак і заговорив з нею. Спочатку просто обмінювалися парою чергових фраз при зустрічі, дізналися імена одне одного. Її звали Христина. З часом ми подружилися і перестали соромитися одне одного.

Ось уже кінець осені, ми сидимо з Христиною на лавочці і балакаємо про те про се. Христина не любила говорити про свою сім’ю і пізно йшла додому, немов йти додому їй було в тягар. Її бідність я помічав, але зачіпати цю тему з нею не хотів.

Ось уже зима настала. На вулиці вже конкретно так похолодало, а Христина все так же роздавала на вулиці листівки. Тільки вже в старенькій курточці, яку вона мабуть носила вже років зо три мінімум. Все в тих же старих рваних кросівках. Вона стояла на вулиці і щулилася від холоду, а моє серце обливалося кpов’ю від такого виду.

Я розповів ситуацію батькам. Вони зраділи, що у мене з’явилася перша подруга і покликали її до нас на святкування Нового року. Христина була дуже горда. Довелося добряче повозитися, щоб умовити її прийти до нас на новий рік. Я вже приготувався, що доведеться навіть йти до її батькам за дозволом, але вона сказала: – Їм без різниці де я зараз перебуваю. Я прийду.

Потім я дізнався її розмір взуття. Прикинувся, що мені цікаво який зазвичай у дівчаток розмір. У Христини був 36.

Передав цю інформацію батькам і вони купили на ринку пару милих жіночих чобітків 36 розміру. Теплих і якісних.

На Новий рік ми з Крістіною зустрілися і пішли до мене додому. Увійшовши в нашу прикрашену квартиру вона вся повеселішала і довго роздивлялася все. Моїм батькам вона сподобалася. Тато ще весь вечір підколював мене зі словами: «Губа не дурна, таку дівчину собі урвав!» А я червонів і злився. З мамою Христина теж знайшла спільну мову.

Христина дуже соромилася накладати собі їжу, брати цукерки і фрукти з тарілки. Мама це помітила і сама накладала їй повні тарілки всякої смакоти. За це я був їй вдячний.

Христина помітно розслабилася і з неприхованим задоволенням їла мамине куховарство. А я майже весь час дивився на Христину і одне маленьке куряче крильце гриз по десять хвилин, за що отримав ще один підступ від задоволеного і радісного батька.

Настала черга подарунків. Мама дістала всі коробки з подарунками і почала роздавати їх. Христина зніяковіло дивилася в підлогу, немов намагалася приховати свою присутність. Вона не чекала подарунка для себе.

Якого ж було її здивування, коли мама дала їй велику взуттєву коробку. Вона намагалася відмовитися, але мама наполягла. – Всі, хто в цьому будинку зараз отримають подарунки. Не обговорюється! – сказала мама і весело засміялася.

– Так я сама ж без подарунка. Голос Христини тремтів. Вона акуратно тримала коробку, але не відкривала. Начебто її відберуть зараз.

– Як же без подарунка! Ти ж прийшла – ось тобі і головний подарунок. Он як Сашко наш весь день сяяв! – в розмову вступив тато і засміявся на всю квартиру.

Ух, як же я був злий на тата! Христина мигцем подивилася на мене і легенько посміхнулася, а був готовий під землю провалитися від сорому.

Проте, він мав рацію. Прихід Христини радував мене краще будь-якого подарунка. Того вечора Христина заночувала з нами. Кількість батькових підколів з цього приводу збільшилася втричі. – Ти, Сашко, в руках себе тримай. Маленькі ще! – говорив він мені, плескав по плечу і незмінно голосно реготав як кінь на всю квартиру.

Читайте також: Софійчин тато – помчав на летючому килимі, тобто, на «підтоптаній» автівці, купленій за спільні гроші, до нової пасії в сусіднє місто. Назавжди. Прихопив разом зі своїм одягом все цінне, що було в квартирі

З тих пір ми з Христиною стали ще ближче, ніж раніше. Вона навіть запам’ятала дні народження мій і моїх батьків. На свята купувала нам подарунки на гроші зі своєї скромної зарплати.

Ми росли. Христина перетворилася в прекрасну дівчину, а я ставав все більш і більш мужніми. На моєму випускному ми вперше поцілувалися, а потім. Потім була вже інша історія.

Скажу тільки одне: наші життєві шляхи об’єдналися і ми вже разом крокували назустріч майбутньому, що б воно не обіцяло

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram