Все шукала того єдиного, та щоб господарем був, та щоб співати вмів.
Оце Степан приїжджав. Непоганий чоловік. Гарний у костюмі, видний. А співає як! А потім розговорилися… Костюм дав брат, а дипломат у товариша позичив. На хату подивився та й каже: «Тут же роботи скільки…»
Ну, а ось Дмитро. На фото він не такий, у житті кращий. Але за вечерею сказав: «Ну, оце приїде сюди мій син, гляне, в якій хаті я живу…» На ранок і «до побачення» не сказав.
А Василь в райцентрі живе. Гарні листи писав. Ти тільки почитай хоч одного, щоб зрозуміти. Але чомусь не їде й не їде. Я вже дві телеграми відправила, може щось трапилось. А потім не втрималася, сіла на велосипед і сама за вказаною адресою прибула. І ще більше розхвилювалася, коли побачила свої листи у дверях. Та сусідка, повідомила, що вони з дружиною до доньки в Карпати поїхали».
Читайте також: – Ти зіпсував мені життя. Ні роботи немаєш нормальної, ні машини, ні квартири.Ти – ганчірка, в яку всі витирають ноги.
Марія дістала акордеон і, наче ридаючи, затягла тужливу мелодію. За плечима – нелегке життя. Хто знає, чому так склалося. Років сорок, як чоловік пішов до іншої.
«…Уявляєш, так і сказав: «Тобі б тільки співати, а хата неметена, не попрано, обід не готовий…»
«Чим же їй зарадити?» – думала я, сидячи в задушливій від пилу й бруду кімнаті. Згадала, як сусідка дбайливо поливала квіти. Не втрималася, запитала:
– А чому б вам квітів попід хатою не посадити, та в хаті прибрати?
Та де там… Вона й слухати не хотіла. Знала твердо: «Десь же він є… Чоловік, який уміє господарювати, а головне, щоб гарно співав, щоб душа в нього була… І щоб років так на десять був молодший»…
Хто знає? Можливо, й справді багато таких жінок…
