– Ти зіпсував мені життя. Ні роботи немаєш нормальної, ні машини, ні квартири.Ти – ганчірка, в яку всі витирають ноги.

Швидко полетіла тарілка в стіну, Іван був приголомшений. Чоловік довго дивився на ту розбиту тарілку. На мить йому здалося, що то розбилося його сімейне життя. Ось так швидко. І нічого вже не склеїти й не змінити, все зруйновано.

На кухні плакала Олена закривши обличчя руками і гірко схлипувала. Вона сиділа на підлозі і мала вигляд скривдженої дитини, і йому так захотілося кинутися до неї, пригорнути, втішити й розрадити. Він вже й забув про запущену в нього тарілку. Все ж таки кохав свою дружину, не зважаючи на сварки, які тепер були щоденними, ні на докори, котрими щедро посипала його від ранку до вечора.

Іван хотів обійняти  дружину, та вона раптово підвела голову і зустрілася поглядом з його очима. Стільки холоду і неприязні було в тому погляді, що він застив на місці. Декілька безкінечно довгих хвилин вони свердлили одне одного очима. А потім Олена зі злістю сказала:

– Ти зіпсував мені життя. Ні роботи немаєш нормальної, ні машини, ні квартири. А твоя зарплата – то копійки, яких вистачає на дрібниці. Якби не мої батьки, то ми б з тобою пішли жебракувати. Ти – ганчірка, в яку всі витирають ноги.

– Олено, подумай, що говориш. Усі так живуть. Ну не купила нової сукні і туфель. Та в тебе їх стільки, що можна щодня моду показувати. Я хотів їхати на заробітки, та ти ж сама сказала, що місце чоловіка біля дружини . Ось скоро аванс дадуть і купимо тобі обнову.

– Іван дивився на дружину і згадував, якою вона була і коли для неї все матеріальне набуло такої ваги. Невже правду говорять, що кохання розбивається об буденність і побут.

Жінка засміялася. А потім дала йому ляпаса.

– Ти – не чоловік. Ганчірка! У тобі немає нічого від справжнього чоловіка! – Ті слова настільки вразили Івана, що він більше не чув, що вона говорить. Він просто пішов.

Хіба міг колись подумати, що та, котрій ладен був віддати цілий світ, кидатиме йому в обличчя такі слова. Хіба міг подумати, що його тихе сімейне щастя розіб’ється, як та тарілка. Зі своїми думками чоловік мотався нічним містом.

Раптом він зупинився перед рекламним щитом. На ньому був зображений чоловік у камуфляжі і внизу маленькими літерами адреса найближчого військкомату . І щось ніби осінило.

Надворі народжувався новий день. Іван кинув у сумку деякі речі. Нечутно увійшов у спальню Олена солодко спала. Він поклав поруч із нею білий аркуш. За хвилину за ним зачинилися двері.

Далі все відбувалося швидко. Написав заяву добровольцем і пішов служити на схід країни, де в розпалі була антитерористична операція. Уже рік він щодня доводить собі й бойовим побратимам те, що написав у записці дружині. Він – чоловік, а не ганчірка.

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram