І не проси, я прийняв рішення! Обійняв сина, поцілував доню-немовляточко і сів в автобус. А вона знов, як і колись лишається одна. Сильна. Впорається

Подумалося: діти так швидко ростуть! Здається, недавно син тільки пішов до садочка, а тепер — третьокласник. Аня ніби щойно наpoдилася, а доньці днями півроку виповнилося. Час біжить, летить, як на крилах. Тільки він, Дмитро, не бачить, як змінюються його найрідніші. Відколи Павлику виповнилося три роки, гарує на заробітках. Джерело

Своїми міцними руками Дмитро старанно складає подарунки для своїх, ще поки таких малих діточок – нехай краще доїдуть на кілька тижнів раніше і чекатимуть зимових свят вже вдома, ніж потім не дай Бог затримаються. Павлику придбав солодлщі, хлопчачі цікаві та дорогі забавки і пообіцяв вислати гроші на новий сучасний телефон. А донечці, Анні, поклав ляльку, м’яке медвежа та сукню.

Читайте також: Свого першого чоловіка Томка знайшла під під’їздом. Відмила, вилікyвала від залeжності а той через два роки до дружини втік. З другим теж бiда

А як же інакше, коли так мріяли з дружиною про власне житло? Частину суми їм пообіцяли батьки, а решту треба було заробити. От і подався на чужину. Добре, що він майстер на всі руки — без роботи ніколи не залишався. Копійка до копійки — і придбали двокімнатну квартиру.

Потім довелося заробляти гроші на ремонт. Їхнє сімейне гніздечко стало затишним і красивим. Коли вкотре приїхав додому, то не міг ним натішитися. Радів, що принесуть новонаpoджену донечку у власну оселю. Тоді ж дружина просила його залишатися, бо скільки можна батрачити по закордонах, але він вперся: треба придбати нові меблі, сучасну побутову техніку, тож поїде ще на трохи часу. Кохана кілька разів намагалася його переконати, та марно.

Після хрестин усі троє проводжали його в дорогу. Павлик вчепився у його руку, розплакався. Дмитро наобіцяв висилати усі його забаганки, але де там. Син схлипував і просив: «Татусю, будь ласка, не їдь».

Донедавна Дмитро не покидав своїх планів. Але минулого тижня розговорився зі співробітником Степаном. І аж здивувався, коли той сказав йому, що вже шість років не був удома. Чоловік пояснив із гіркотою у голосі: «Бо мене не чекають там. Хочуть тільки мішків з грошима». І почав скаржитися. Розповів, що з дружиною давно стали чужими людьми. А в дорослої доньки — своє життя, тато їй нецікавий. Вона й виросла без нього, Степан увесь час був на заробітках. «А те, що я дбав про них, забезпечував та й тепер висилаю мало не увесь заробіток, ніхто не цінує», — зітхнув чоловік. А Дмитро тяжко задумався.

Уже кілька днів та розмова не виходить йому з голови. А якщо він, як і Степан, опиниться в такій ситуації? Не дай Боже! І дружина, і діти люблять його, скучають за ним. Але ж він таки не поряд із ними. Повз нього проходять усі важливі миті їхнього життя. Так, Дмитрові хотілося заробити на ремонт і на меблі. Та хтозна чи не забагнеться йому згодом збирати гроші на нову автівку, хатку за містом, стартовий капітал для власного бізнесу? А тим часом роки втікатимуть, мов пісок крізь пальці…

Он Павлик уже школяр, Аня з немовлятка у згортку перетворилася на цікаве й енергійне дівчатко. Обоє ростуть без нього. А йому б так хотілося бути поруч, коли донька робитиме перші кроки, скаже перше слово. Хочеться пояснювати синові математику, грати з ним у футбол, ганяти на велосипедах. А розлука з дружиною як дошкуляє!

Дмитро ще раз переглянув усі подарунки для дітей. Уявив, як сам вручає їх зацікавленій дітворі, а потім обіймає їх, цiлує кoхану. У вікна їхньої квартири тим часом заглядає вечір, а вдома тепло і пахне чимось смачненьким. Ні, таки досить тих заробітків, він краще буде поруч із сім’єю. Протягом цих зимових свят і завжди. А нові меблі обов’язково ще купить. Вибиратимуть усі разом.

Ілона АНДРОЩУК.

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram