До половини жовтня на вулиці трималося тепло.
На весні не було наскільки комфортно як в цю осінь.
Та холод все ж таки переміг.
З двадцяти п’яти, температура різко впала до п’яти.
І кожного дня туман.
В цьому містечку сезон дощів триває від жовтня аж до травня.
Холод, сирість і самотність.
Після багатьох років в стосунках, ти не знаєш що робити з цією самотністю.
Раніше завжди з кимось, тепер я завжди сама.
Є увага від чоловіків, від найкращих друзів від нових знайомств. Але не хочеться, бо всередині пустота.
Пустота, яка роз’їдає всю середину. Я молода, мені 20, попереду все життя.
Однолітки виходять заміж, деякі вже мають дітей. А я з болючою душею, і треба зцілювати себе заново, треба збирати до купи.
Посміхатися всім, і казати що все добре.
Бо у кожного свій клопіт. Але як знову полюбити?
Як можна довіритись комусь, після брехні і зради.
Чи справедливим є кохання – ти віддаєш всю себе, натягуєш рожеві окуляри, тобі кажуть довіряй мені, я тебе ніколи не покину.
І я повірила, можливо він справді не такий як мій тато, чи чоловік сестри, а якщо він і на вчинках буде доводити, що любить мене.
Не зараз, потім, колись він обов’язково захоче купити мені квіти, приділити більше уваги і побути зі мною.
Кожного дня слова про кохання, про майбутнє, про дітей. І раз… Життя знімає всі маски.
А під маскою кохання- біль.
І вчинків ніяких нема, а брехні стільки, що деякі люди за все життя не зроблять такого.
Рожеві окуляри розбиваються скельцем всередину.
В голові тепер “нікому не довіряй, не відкривайся людині”.
Для чого марнувати дні, якщо я все одно залишусь сама.
Можливо час все вилікує, але рубці залишаться на завжди.
Автор: Настя
Історія написана спеціально для osoblyva.сom
