Після закінчення університету я працювала на меблевій фабриці, в хімлабораторії. Робота була двозмінна, друга зміна закінчувалася о пів на першу ночі. Тоді і під’їжджав до прохідної останній автобус. До мого будинку було всього 3 зупинки, але через приватний сектор з неосвітленим вулицями.
В один день сталося невелика НП в лакувальному цеху, довелося затриматися і автобус поїхав без мене. Грошей на таксі не було, довелося додому йти пішки.
Іду собі, йду по безлюдній вулиці, ліхтариком підсвічують, щоб в люк відкритий не звалитися. Тут чую – ззаду за мною хтось йде. Озирнулася – мужик високий, наближається швидко. Я прискорила крок – він теж.
Ну, думаю, все! Зараз мені кінець буде, точно! І я зважилася боротися за своє життя: вимкнула ліхтарик і притулилася до дерева. Чую – переслідувач почав бігти до мене.
Коли він наблизився – я різко включила ліхтарик прямо йому в обличчя і шокер виставила вперед. Мужик від несподіванки підняв руки вгору, і видно було – сильно перелякався. А я ще криком до нього – ти, мовляв, мене переслідуєш?!
Він став щось бурмотіти, заїкатися. Бачу, погано йому щось, зблід, став за груди хапатися, падати. Довелося рятувати! Підхопила якось, допомогла біля паркану сісти. Постукала у вікно будинку, щоб швидку викликали.
Загалом, потрапив мужик в лікарню через мене. Пішла на наступний день провідати – живий? Розговорилися, питаю – чого за мною йшов? Далі я так давно не сміялася!
Виявилося, він теж затримався на роботі, як раз за викликом усував цю нашу НП. Теж не встиг на автобус. А ще, з самого дитинства дуже боїться темряви! Такий здоровий бугай!!
Побачив мене з ліхтариком і хотів влаштуватися, щоб ми разом йшли, тому і намагався наздогнати …
Загалом, у нас з цим переслідувачем зростає двоє синів, чекаємо третю дитину – лапочка-дочка буде.
