fbpx

Ікона «Воскресіння Господнє» («Зішестя в aд») в українській іконографії

Празник Воскресіння Господнього належить до найбільших та найвеличніших для усього християнського світу. Пасхальна тематика завжди була центральною у вченні Східної Церкви, де головний акцент є не стільки на сам момент Воскресіння – коли Христос встає із гробу, але Його сходження до aду, що є Таїнством Великої Суботи. Згідно з наукою Церкви, в часі трьохденного перебування Спасителя у повноті людської смeрті, тілом перебуваючи у гробі, душею Христос зійшов у місце пoмерлих. Як читає священик у вступних молитвах до Літургії: «У гробі плоттю, а в aді з душею як Бог, в раю ж із розбійником, і на престолі був єси, Христе, з Отцем і Духом, все наповняючи, неописаний». Сходження Христа в aд означає сходження не в глибини пекла, але в sheol – місце Старозавітних святих. Христос іде не до грішників, бо їм немає дороги назад, але до праведників, які перебуваючи там чекали на прихід Месії. Останні тому були в aді, що через гріхопадіння Адама уся людська природа втратила свою цілісність та була позбавлена Божої благодаті.

Одним із виразних чинників богословської традиції є ікона. Згідно з візантійським каноном, Воскресіння Христове зображалося у іконографічному варіанті «Зішестя в aд», адже саме цей сюжет найповніше відображав догматичну науку Церкви.

Іконографія «Зішестя в aд» склалася на підставі різних джерел. Хоча у Євангеліє немає безпосередніх описів цієї події, однак у біблійних текстах про це згадується, зокрема, І Пт. 3:18-20; 4:6; Од. 1:18; Дії. 2:27; Ів. 5: 28-29; 6:40; І Кор. 15: 54-57. За основу були взяті також писання Отців Церкви, богословів, та найбільше цю тематику розвинули апокрифічні твори – «Протоєвангеліє Никодима», «Слова Євсевія», «Євангеліє Петра» та ін. У візантійському мистецтві «Воскресіння» у типі «Зішестя в aд» утвердився щойно у VIII ст., а на українські терени прийшло із прийняттям християнства.

На давньоукраїнських іконах «Зішестя в aд» Ісус Христос постає в образі Нового Адама. У сяйві божественної мандорли Він стоїть на повалених воротах aду із хрестом в руках. Спаситель немов увірвався туди з великою силою, на що вказують кінці Його гіматію, які динамічно розвіваються убік. Тут зображено кульмінаційну зустріч в історії спасіння людського роду між Старим і Новим Адамом. Спаситель тримає Адама за зап’ястя – там, де відчутно пульс – ознака життя. Важливим є також те, що на іконі зафіксовано не безпосередній процес сходження Христа до aду, але момент, коли Він, схопивши за руку Адама, вже готовий з відти вийти. За Адамом і Євою зображено й інших праведників, що очікували на прихід Месії, зокрема, царі Соломон, Давид, а також Іван Предтеча та ін. Тріумфально-переможний характер ікон такого типу підкреслено також тим, що їх підписували не «Зішестя в aд», але «Воскресіння Господнє».

В українському іконописі відомо кілька композиційних схем цього сюжету. Найпоширенішим було зображення, коли Ісус Христос подає руку Адаму, який стоїть ліворуч, а Єва зображена праворуч за Христом. В іншому випадку, навпаки, Спас повернений до Адама, що стоїть праворуч. Відомо також варіант, коли Адам і Єва стоять по один бік, та рідкісною є композиція, де Христос стоїть посередині, простягаючи руки як Адаму, так і Єві.

Найранішим зображенням «Зішестя в aд» в українському мистецтві є фрески Софії Київської (XI ст.) та фрагмент стінопису з церкви св. Івана Богослова у Луцькому замку (XIV ст.). Відомий цей сюжет також з мініатюр Київського Псалтиря, що датується 1397 р. У станковому мистецтві перше зображення зустрічається в клеймах ікон другої половини XV ст. – «Страсті Господні» та «Воздвиження Xесного Хреста», що походять з Здвижня на Лемківщині.

Найдавнішим самостійним зображенням «Зішестя в aд» є празникова ікона кінця XV ст., що походить з церкви Покрову Пресвятої Богородиці у с. Поляна Cтаросамбірського району Львівської обл.

Ікона з с. Поляна Старосамбірського р-ну

По центрі композиції зображено Христа, котрий на тлі блакитної мандоли, як знак присутності небес серед безодні aду, стоїть на розбитих воротах. В одній руці Він тримає семиконечний хрест – символ перемоги, а іншою рукою тримає за зап’ястя Адама. За Адамом стоять царі Давид і Соломон, Іван Предтеча та невідомий святий. Праворуч від Христа клянчить у червоному мафорію Єва, а за нею три інші постаті.

Своєрідне композиційно-образно вирішення цієї теми має храмова ікона середини ХVІ ст., що походить з церкви Воскресіння Христового у Віжомлі Яворівського району Львівської обл.

Ікона з с. Віжомля Яворівського р-ну

Іконографія наслідує рідкісний варіант, коли Христос повернутий праворуч до Адама, якого схопив за зап’ястя, а іншою рукою тримає масивний трираменний хрест. Адам і Єва показані в момент, коли вони встають з гробів, а за ними зібралась юрба старозавітних праведників. Спаситель стоїть між гробами на вхрест складених воротах aду. Він зодягнений у брунатний хітон та темно-вохристий гіматій, кінець якого динамічно розвівається. На задньому тлі нависають високі гори, які переходять немов у клубчасті хмари.

До празникового ряду іконостаса належала ікона «Зішестя в aд» другої половини ХVІ ст. з церкви Св. Параскеви у Малнові Мостиського району Львівської обл.

Джерело.

You cannot copy content of this page