Вони познайомилися навесні в невеликому ресторанчику. Ірина пообідала і хотіла розрахуватися.
– Вибачте, недостатньо коштів.
– Це якесь непорозуміння … – відповіла вона. Іра не могла згадати, куди витратила гроші з карти. Вона почала шукати очима в залі знайомих, тут часто обідають її колеги. Офіціант терпляче чекав. Джерело
– Дівчино, дозвольте за вас розрахуватися, – пролунав голос з сусіднього столика. Обличчя молодого чоловіка здалося їй знайомим.
– Дякую, але тільки в борг, – відповіла Іра. Вона все намагалася згадати, де ж його бачила.
– Ми вчилися в одній школі, тільки ви на три роки раніше мене закінчили. А зараз наші офіси знаходяться на одному поверсі, – він ніби прочитав питання в її очах.
– Вибачте, я дуже розсіяна. Костя здався їй веселим і розумним хлопцем. Їхні стосунки розвивалися дуже швидко, і вже через місяць він переїхав жити до Іри. Дівчина була ще не готова до спільного життя, але Костя переконав її, що так вони заощадять на оренді квартири і бензині.
Насправді, заощадив Костя, так як Іра жила в квартирі, подарованій їй батьками. І продукти, і бензин найчастіше купувала вона. Але стан закоханості, в якому перебувала Іра після знайомства з Костею, не дозволяв їй тверезо мислити. Яка різниця, хто скільки витрачає грошей на спільне життя, якщо вона кохає, кохана і щаслива!
Восени важко захворіла бабуся. Іра допомагала матері доглядати за нею, додому часто поверталася пізно. Одного разу Костя вибухнув: – Я вже не пам’ятаю, коли ми кохалися! Ти повертаєшся щовечора втомлена і тут же засинаєш.
Іра спочатку розгубилася, вона не очікувала, що Костя, її Костя, ніжний, добрий, лагідний, може так себе поводити. А потім прокричала у відповідь: – Але ти ж знаєш, що моя бабуся з дня на день відійде, я всі вечори після роботи проводжу з нею!
Вона хотіла ще розповісти, що бабуся – найближча для неї людина. Що батьки два роки працювали в Канаді, а вона жила з нею. Але розплакалася і пішла у ванну. Потім Костя заспокоївся і довго умовляв його пробачити. Того вечора вони помирилися. Костя став знову уважним і турботливим, прибирав у квартирі, чекав пізно ввечері втомлену Іру з вечерею.
Бабусі не стало через два тижні. Про квартиру Іра з мамою вирішили подумати пізніше. Але з бабусею жила стара кішка. У неї не було імені, вірніше, її звали Кішка. І ось треба було комусь забирати з спорожньої квартири Кішку до себе.
– Ірочко, ти ж знаєш, що у тата алергія …
– Так, звичайно, я заберу її.
Коли Іра увійшла в квартиру з переноскою, Костя промовчав. З виразу його обличчя можна було прочитати, що він незадоволений. Але Іра була поглинена своїми думками: про бабусю, якої їй буде не вистачати, про Кішку, яка відчувала стрес від переїзду.
Одного разу взимку Іра повернулася додому раніше звичайного, Костя трохи прихворів і залишився працювати вдома. Дівчина заглянула в кімнату – він дрімав на дивані, вона не стала його турбувати, тихо пішла на кухню. Котяча миска була порожня, Іра насипала корм і покликала Кішку. Зазвичай вона бігла на звук, коли насипали корм в металеву миску. Кішка не прийшла. Іра заглянула в кімнату, в ванну, в туалет – Кішки ніде не було.
Іра повернулася на кухню, відкрила двері на балкон, Кішка сиділа там – сірий клубочок, всипаний снігом. Побачивши дівчину, вона вбігла на кухню. Іра дбайливо взяла її на руки, схопила кухонний рушник, почала витирати мокру холодну шерсть. Кішка загурчала, почала лизати дівчині ніс, щоки, по яких раптом побігли сльози …
Іра увірвалася в кімнату. – Ти ідіот?!
Костя сів, кілька секунд дивився на дівчину, зрозумів, що її розлютило.
– Вибирай слова!
– Як ще можна назвати людину, яка в холод викидає бідну тварину на балкон?! А якби вона зістрибнула і утікла? А якщо вона захворіє?
– Вона заважала мені працювати.
– Не бреши! Вона тебе боїться і до тебе не підходить!
– Заспокойся, нічого з твоєї кішкою не трапиться. І взагалі, їй вже час за господинею.
Іра і сама не зрозуміла, як так вийшло: але її рука раптом потяглася до обличчя Кості – і пролунав гучний хлопок ляпаса. Костя різко встав. Іра трохи похитнулася від удару у відповідь. Фізичного болю вона не відчула. Вірніше, заболіло не обличчя, куди припав сильний чоловічий удар, болем відгукнулося щось глибоко всередині.
– Забирайся геть! – Іра не впізнала свій голос. Костя раптом заспокоївся.
– Пробач, у мене був важкий день, я хворію, терміни за проектом зриваються …
– Іди.
– Пробач, благаю, я сам не розумію, як так вийшло.
Іра вийшла з кімнати. Вона сиділа на кухні і чула, як Костя збирає речі, як замовляє таксі. Потім він зайшов на кухню і поклав на стіл ключі. Іра пила чай. Кішка, яка дрімала у неї на колінах, напружилася.
– Як нерозумно, через якусь кішку …
Іра мовчки продовжувала пити чай, іншою рукою погладжуючи, заспокоюючи Кішку. Костя вийшов. Перед тим, як грюкнути дверима, пробурчав: – Дура, вибрала кішку!
– Я вибрала себе.
Іра сиділа в тиші – тільки було чути гурчання Кішки і холодильника – і згадувала бабусю. «Дівчинко моя, завжди вибирай себе».
Фото ілюстративне – goodfon.ru
