— Іро, де мій чай? – вимогливо крикнула Тамара Гнатівна в бік кухні, вийшовши з душу.
Їй було лінь копатися у своїх речах у пошуках відповідного одягу для дому. Крім того, свій банний халат вона не захопила, тому вбралася в невістчин. Відповіді не було. Збентежена жінка сама пройшла на кухню. Але на свій подив невістки там не виявила, як і слідів готування.
— Іро?!
Тамара Гнатівна пройшлася квартирою, вийшла на балкон і навіть на сходову клітку зазирнула, однак і там не було ані сліду невістки.
— Що коїться? Іро, Васю!
Тамара Гнатівна почала хвилюватися. Вона схопила телефон і стала набирати номер сина, але у відповідь чулися тільки довгі гудки. Тоді вона зателефонувала невістці. Звук рингтону пролунав зовсім близько. Почувся скрегіт ключа в замку, а потім грюкнули вхідні двері. Тамара Гнатівна поспішила в передпокій і буквально налетіла на Ірину, що ввійшла. У руках у жінки були пакети з продуктами.
— Явилася! – свекруха незадоволено дивилася на невістку. – Не могла попередити, що йдеш?
— Мені потрібно було до вас у душ вриватися? – усміхнулася Ірина. – Мені здалося, що Ви там заночувати вирішили.
Вона попрямувала на кухню, а свекруха поспішила за нею. Жінка пильно спостерігала, як невістка викладала куплені продукти спочатку на стіл, щоб потім перемістити їх у холодильник. Асортимент Тамарі Гнатівні сподобався. Тим більше, вона була сильно голодна з дороги. Тому вона навіть сама не помітила, як її тон пом’якшав.
— А Вася де? – спитала вона.
— Скоро повернеться, – сухо відповіла невістка, дістаючи посуд для готування.
«Ти диви-но, порозумнішала, – подумала про себе Тамара Гнатівна. – Нарешті, збагнула, як потрібно свекруху зустрічати».
Ірина між іншим кинула погляд на свій халат, одягнений на свекрусі. Тамара Гнатівна помітила і замість відповіді лише тугіше зав’язала пояс.
— Гаразд, готуй швидше, бо я голодна, як вовк.
Сказавши це, Тамара Гнатівна повернулася у вітальню, влаштувалася на дивані, ввімкнула телевізор і почала клацати каналами. Нарешті, зупинилася на якомусь серіалі. Жінка й сама не помітила, як її зморив сон.
Прокинулася вона, коли за вікном стемніло. У вітальні також панував напівморок. Жінка знову відчула голод. Вона прислухалася. З кухні чулася дуже тиха розмова.
Тамара Гнатівна, обурена тим, що її не розбудили, швидко попрямувала туди й застигла на порозі, вражена побаченим. А ще за хвилину для жінки почався один із найважчих періодів її життя.
— Васю, сподіваюся, ти розумно сприймеш наше з батьком рішення, – говорила Тамара Гнатівна 14-річному синові.
— Все нормально, ма, – стенув плечима Вася. – Я й сам знаю, що мені з батьком краще буде.
— От і чудово.
Тамара Гнатівна вдавано всміхнулася. Насправді, байдужість сина її зачепила. У глибині душі жінка розраховувала на бурхливу реакцію зі сльозами й благаннями не кидати його, однак син її знову розчарував. Вася ніби помітив, що засмутив матір, і поспішив трохи підсолодити пігулку.
— Навіть якщо я житиму з батьком, ми ж будемо з тобою постійно бачитися, правда? – спитав він.
— Звичайно, любий.
Тамара Гнатівна поплескала сина по світлому волоссю. До кімнати ввійшов Павло Андрійович, батько Васі.
— Ти готовий, синку? Наші речі я вже завантажив у машину.
— Іду, тату.
Вася впевнено попрямував до виходу й швидко залишив квартиру. Сам Павло Андрійович ненадовго затримався, прискіпливо дивлячись на тепер уже колишню дружину.
— Сподіваюся, мені не доведеться чекати від тебе якихось сюрпризів, – холодно сказав він. – Я і так у багатьох речах пішов тобі назустріч. Навіть аліменти тобі призначили мінімальні. Із сином можеш зустрічатися, коли забажаєш.
— Ти неймовірно щедрий, – із глузуванням відповіла Тамара Гнатівна.
Павло Андрійович усміхнувся і назавжди пішов із її життя. Тієї миті Тамара Гнатівна, звичайно, ще відчувала певне розчарування, однак у голові вже будувала плани світлого майбутнього.
Після розлучення Павло Андрійович забрав собі сина й автомобіль, залишивши колишній дружині квартиру цілком. Що стосується аліментів, то вони були призначені судом суто номінально.
— Васькові на кишенькові витрати, максимум, – сміявся Павло Андрійович. – А вже нормально підняти пацана я й без твоїх грошей зумію.
Причиною для розлучення став характер Тамари Гнатівни, який змінився у зовсім нестерпний бік. Жінка працювала шкільним педагогом, а потім її підвищили до завучки. І цей факт став приводом для «зоряної хвороби», що розвивалася в неї.
Тамара Гнатівна свято увірувала, що краще знає, як кому жити, і буквально псувала життя і чоловікові, і синові. Принаймні, з їхніх слів. Сама вона була категорично з цим не згодна.
— Невдячні! – сичала вона вслід чоловікам, що пішли.
Але жінка постаралася досить швидко взяти себе в руки. Вона залишилася володаркою окремої квартири, мала непогану зарплату і все ще «товарний вік». Та ще й колишній благовірний позбавив від «причепа» у вигляді сина, який перебував у важкому віці.
Тамара Гнатівна була впевнена, що з її теперішнім активом без труднощів заново влаштує особисте життя. Однак жінку чекало розчарування. Чоловіки з’являлися в її житті ненадовго і так само швидко зникали.
Незважаючи на наявність у неї власної житлової площі, не кожен був готовий терпіти поряд надто загорду жінку. Хіба що абсолютний чоловічий неліквід у вигляді бездомних і безробітних. Але ця категорія не цікавила вже саму Тамару Гнатівну.
Через постійні фіаско на особистому фронті характер жінки почав псуватися ще стрімкіше. Вона стала нервовою і сердитою, дедалі частіше зривалася не лише на учнях, а й на їхніх батьках з будь-якого приводу. І одного разу в житті жінки сталося те, що розділило її життя на «до» і «після».
Тамара Гнатівна відрахувала одного зі школярів ліцею, який посмів нечемно з нею привітатися. Однак вона не врахувала, що батько цього хлопця обіймав якусь важливу посаду в міській адміністрації. І невдовзі Тамара Гнатівна була з ганьбою звільнена, причому що називається, з «вовчим білетом».
Повернутися в систему освіти вона більше не змогла. Їй довелося добряче поневірятися в пошуках роботи. Гроші стрімко закінчувалися. І вона не придумала нічого кращого, ніж знову спробувати вийти на зв’язок із колишнім чоловіком, якого не бачила більше 10 років. До речі, із сином усі ці роки вона теж не спілкувалася.
Колишня свекруха повідомила Тамарі, що Павло Андрійович і Вася давно перебралися в інше місто, до моря. Павло Андрійович налагодив там непоганий бізнес, прилучив до справи й Васю. І в них усе чудово.
Дивно, але за всі ці роки номер телефону сина не змінився, тому Тамара змогла до нього додзвонитися. Виявилося, що Василь одружився і проживав окремо від батька. Квартирою молоду родину також забезпечив Павло Андрійович, який щасливо жив у другому шлюбі. Судячи з усього, під час розмови з матір’ю Вася перебував на вулиці, тому що Тамара Гнатівна чітко почула звук морського прибою та крики чайок.
Вона буквально втратила спокій і сон. Це був рідкісний випадок, коли Тамара Гнатівна ридала вголос над своїм невдалим життям. Вона розуміла, що чекати допомоги від колишнього чоловіка сенсу не було, а от спробувати розжалобити сина можна було.
І жінка почала періодично йому телефонувати, щоб вивудити побільше інформації. Вона твердо вирішила, що поїде до нього й переконає їй допомагати. Але спочатку накопичить грошей на квиток туди…
Одного разу Тамарі Гнатівні зателефонувала незнайома жінка. Вона представилася Іриною і повідомила, що є дружиною Василя.
— Дуже потрібна Ваша допомога… — сказала Ірина, і Тамара Гнатівна напружилася. «Чого? – подумала вона обурено. – Це мені допомога потрібна!».
Тамара Гнатівна послалася на поганий зв’язок і перервала розмову. Ірина ще кілька разів намагалася з нею зв’язатися, але жінка ігнорувала. І ось, через пів року, вона з’явилася на порозі квартири Василя та Ірини. Невістка зустріла її досить холодно.
— Чому ви не попередили про свій приїзд? – поцікавилася Ірина. — Не спитали дозволу?
— Я не зобов’язана питати дозволу, щоб приїхати до сина на море! – різко відповіла Тамара Гнатівна і ввійшла, не чекаючи запрошення. І швидко дала невістці низку розпоряджень…
Увійшовши на кухню, Тамара Гнатівна застала там сильно подорослішаного сина. Вона не одразу помітила, що Вася сидів в кріслі колісному. Він спокійно говорив із дружиною телефоном, а перед ним стояла тарілка з їжею.
— Звичайно, Іришо, ти заслужила відпочинок, – сказав Вася.
Побачивши матір, син завершив розмову. На матір він дивився байдуже.
— Ну, привіт, матусю, – із насмішкою сказав Василь. – Вечерятимеш?
— Що з тобою сталося? – спитала його Тамара Гнатівна.
— Ніби ти не знаєш, яка ситуація в країні, – спокійно відповів Вася. – Три операції, зараз проходжу реабілітацію. Отож, доведеться тепер тобі за мною доглянути, бо батько за кордоном і не зміг надовго приїхати. А Ірина вже просто втомилася.
— Мені доглянути? – поцікавилася Тамара Гнатівна.
— Ти ж не просто так приїхала, – знову усміхнувся Вася. – Тобі явно від мене щось потрібно. Я ж правий? Не хвилюйся, Ірина купила про запас продукти й ліки. З твого боку потрібні тільки увага та турбота.
Тамара Гнатівна мовчала. Вона раптом зрозуміла, що їй хочеться повернутися в життя свого сина, будь-якою ціною. Рівень життя Василя та Ірини вона вже встигла оцінити. Тому їй нічого не залишалося, як погодитися на його умови.
Звичайно, Тамара Гнатівна намагалася сумлінно виконувати обов’язки доглядальниці. Але тепла між нею і сином так і не виникло знову.
Ірина повернулася за два тижні, засмагла й відпочила. Виявилося, що весь цей час вона провела в заміському будинку свекра, який нікуди не їздив. Просто батько й син вирішили провчити безсовісну зозулю, впевнену, що вони їй досі щось винні.
Після повернення дружини Василь перевів матері гроші, розрахувавши суму згідно зі стандартним тарифом доглядальниці. І відправив возз’єднатися. Тамара Гнатівна намагалася обуритися, однак не наважилася. Василь за ці роки встиг відточити досить гострі зубки, та й Ірина виявилася з характером. Жінка поверталася додому в стані крайньої пригніченості.
— Невдячні, – сичала вона на адресу колишнього чоловіка й сина.
Вона так нічого й не зрозуміла.
