Я – коханка одруженого чоловіка. Нашим відносинам уже чотири роки. Я не збираюся виправдовуватися або щось пояснювати, бо історія банальна до неможливості. Спочатку познайомилися, і він приховав, що одружений, а дізнатися правду мені було ніде. Вона спливла, коли після року зустрічей я завaгітніла. Тоді мій чоловік і став розповідати, що у нього є дружина, з якою він живе тільки заради дітей. Ну, як і годиться, він говорив, що любить тільки мене, що розлучиться з дружиною, як тільки підростуть діти, втім, все, як у всіх!
Дитину я залишила, бо побоялася робити абoрт і того, що потім взагалі дітей може не бути. Тим більше, що він обіцяв визнати дитину і допомагати нам. Тут обману не було, мій син носить прізвище та по батькові батька, який нам допомагає.
Та й взагалі, у нас у відносинах все було б гаразд, якби тільки я не бачила, що, як тільки я починаю розмову про майбутнє, він мнеться, просить почекати, говорить щось невиразне, продовжує зізнаннями в коханні і наріканнями на долю, що ми раніше не зустрілися. Зазвичай всі розмови на цьому і закінчуються.
Одне неприємно – ми практично нікуди не ходили, тому що він боявся, як би не впізнала дружина, тому що тоді будуть скандали, а він не хоче травмувати дітей. І з дитиною він ніколи не гуляв – всі наші зустрічі проходили в моїй квартирі. І тільки одного разу ми їздили відпочивати на два тижні в пансіонат, де він постійно озирався на всі боки, відпустив вуса, носив кепку з великим козирком і все одно намагався більше сидіти в номері. Весь цей час він запевняв, що, коли діти підростуть, він сам з ними поговорить і перейде жити до нас.
Я розумію, що це все якось безглуздо, але я його люблю і не хочу, щоб йому було погано. Зрештою, він же обіцяв розлучитися і просить всього лише почекати. Йому ж теж нелегко між двох вогнів: і сім’ю залишити совість не дозволяє, і мене кинути не може – любить, та й дитини просто обожнює.
Читайте також: Діти чоловіка від колишньої геть знахабніли. В нас нема і половини того, що отримують вони
Все б так і тривало, тільки нещодавно мені подзвонила його дружина. Вона назвала мене по імені, розмовляла спокійно, я б навіть сказала, привітно, якби все не було для мене так дико. Його дружина попросила мене готувати до вечері дієтичні страви, тому що у мого коханця, виявляється, застаріла хвороба шлунка (я цього не знала). І кожен раз, коли він вечеряє у мене, потім вдома півночі мучиться від болю. Його дружина порадила мені певні рецепти і сказала, що якщо що, то я можу їй зателефонувати, вона все розповість, як треба робити.
Я була в шоці! Ні, не від того, що у нього шлунок не в порядку, а що вона подзвонила і все ось так сказала. Кілька днів я усвідомлювала цей факт, а потім сама подзвонила їй, поговорити. І ось з нашої розмови я дізналася, що його дружина практично з самого початку знає про нас з ним, про те, що у нас дитина нарoдилася, і він його записав на себе, про гроші, які він нам дає, і так далі.
Вона його не тримає і відразу сказала, що дасть йому розлучення. Але він не хоче сам, і діти тут ні до чого, так як вони вже великі, а вона сама – самостійна людина. Крім того, її влаштовує, що чоловік має одну і порядну (це про мене !!!) жінку, а не ходить по бабам невідомо де і як. Краще одна коханка, ніж випадкові зв’язки Ну і все таке.
Більш того, вона додала, що її чоловік, а мій коханець, добрий і хороший чоловік, вона його любить, цінує і поважає, а що стосується його способу життя, так чого тільки в житті не буває ?! Ну, може відповідати і забезпечувати дві сім’ї, значить, нехай так і буде, а час розсудить. Вона особисте життя влаштовувати не рветься, так що все в порядку. І все це вона мені розповіла абсолютно спокійно, без істерик, образ, гніву і невдоволення. Швидше за мене періодично охоплювало обурення – ну, справді, не можна ж жити ось так ?! Я-то весь час вважала, що дружина не в курсі, берегла його спокій і спокій його сім’ї, дітей, думала, що я великодушна така. А, виявляється, все зовсім інакше, і він вже давно міг би піти звідти і одружитися зі мною!
Зрозуміло, що після цих розмов з його дружиною, я спробувала порозумітися і з коханцем. А він говорив щось невиразне, мені незрозуміле. Наприклад, що він і її любить, і мене, що нам же так добре всім було, так навіщо щось міняти. Він і там, і зі мною відчуває себе потрібним і не уявляє, як його родина буде жити без нього ?! Точно так же, він не уявляє, як ми з сином будемо самі справлятися. І як його дружина, він теж весь час повторював, мовляв, час саме все на свої місця розставить.
А я зараз, як він приходить, весь час уявляю, що його дружина знає, що він з іншою жінкою. Більш того, вона піклується, щоб він не з’їв щось, йому шкідливе. А потім він повертається в сім’ю і лягає з нею в ліжко. Може, він ще і розповідає дружині, як тут розвивається його молодший син ?! У мене руки опускаються, і я не знаю, як вчинити. Він, справді, добрий і хороший, і я його люблю.
Мені з ним надійно і спокійно було всі ці роки, але у мене в голові не вкладається, як можна так жити? Вже краще б вона мене вилаяла, влаштувала скандал, обізвала, адже я і так відчувала себе винуватою весь цей час. І ще у мене до його дружини з’явилося якесь дивне відчуття – поважаю я її чи що. Прийняти такий спосіб життя, щоб не травмувати дітей, чоловіка, не ламати усталену – це треба ж зуміти. Напевно, вона сильна жінка.
Я не витримала, вирішила на неї хоча б подивитися, і пішла в ту фірму, де вона працює, нібито у справах. Вона цікава, владна, ефектна жінка, тримається так високомірно, правда, старша за мене помітно. А коли мене побачила, пильно подивилася і усміхнулася – я зрозуміла, що вона мене впізнала. І я втекла – мені нема чого було їй сказати.
У той же вечір я сказала своєму коханцеві, що як і раніше люблю його, що хочу бути його дружиною, щоб у нас була нормальна сім’я. Але так жити більше не можу! Нехай він сам вирішує і робить вибір, а то гарем якийсь виходить – старша дружина, молодша дружина. Він пішов засмучений, а я все думаю: ось одружимося ми, а раптом у нього на боці з’явиться третя дружина? Чи зможу я так, як його дружина, витримати все це і вести себе з гідністю, не дивлячись ні на що? І розумію, що ні А гарантії, що так не станеться ніколи, у мене теж немає.
Даша
