Кажуть, що перше шкільне кохання приходить і йде. Коли я його побачила, то зрозуміла, що всі ці роки любила тільки його одного

Мені було 16 років, а йому 24 роки, коли ми вперше зустрілися, і я його полюбила. Він був нашим новим учителем, замість колишньої викладачки математики, яка пішла на пенсію. Я закохалася, як тільки можна закохатися в перший раз! А математика мені ніколи не давалася. І соромно було жахливо – до сих пір пам’ятаю, тому що хотілося здаватися найрозумнішою і самою талановитою.

А виходило, що Ігор Миколайович завжди з досадою кривився, коли я мимрила біля дошки, згораючи від любові до нього і втрачаючи залишки знань від однієї тільки його присутності поруч. Я навіть захворіла і довго пробула вдома. І тоді я написала йому лист. До сих пір червонію від сорому, згадуючи, що було потім.

Він нікому нічого не сказав, просто на уроці оголосив, що організовує додаткові заняття для тих, хто не справляється зі шкільною програмою, і уточнив, що мені, як раз, обов’язково потрібно ходити, інакше я не складу іспит. Я ходила, займалася абияк і продовжувала його любити!

Читати також:Я підслухала, як мати говорила бабусі, що бачити мене не може, так як я – копія батька, якого вона просто ненавидить.

А потім був випускний бал, і я, набралася сміливості і запросила його танцювати. Це був найщасливіший момент у моєму житті. Потім мій учитель, мій кумир ввічливо побажав мені успіхів, але сказав, що математика – не моє, і вибирати майбутню професію потрібно з урахуванням моїх здібностей.

Я на зло йому і собі вступила на економічний факультет, закінчила його. Потім вийшла заміж, наpoдила дитину, розлучилася.

Ігор Миколайович теж одружився і розлучився, як я дізналася потім. І наші дороги розійшлися так, що після школи ми жодного разу не зустрілися, навіть випадково.

Зараз мені 32 роки. Я працюю економістом в хорошій фірмі, у мене чудовий синочок, і я знову чекаю дитину. І дуже щаслива! Півтора роки тому ми зустрілися з Ігорем Миколайовичем знову, випадково (бувають чудеса на світі!). Я впізнала його одразу, а він не впізнав мене. Та й правда, стільки у нього було учениць, тим більше, що я нічим не виділялася з натовпу, хіба що в гіршу сторону.

Ми зустрілися і не розлучаємося до сих пор! Кажуть, що перше шкільне кохання приходить і йде, а у мене воно залишилася на все життя! Коли я його побачила, то зрозуміла, що всі ці роки любила тільки його одного і продовжую любити до сих пір!

Сьогодні у нас річниця весілля! Я допишу цей лист і піду накривати на стіл, в очікуванні мого коханого з роботи! Я щаслива так, як може бути щаслива жінка взагалі! І мені захотілося поділитися цим щастям з вами. Я не можу сказати, що завжди вірила, що ми зустрінемося, в долю або в казки, але чудеса на світі бувають – адже він сам прийшов до нас в офіс по своїх справах!

А сьогодні я розповім своєму чоловікові,  про свою першу любов! Так, я так і не зізналася йому, що колись, 16 років тому, вперше зізналася йому в любові і з тих пір продовжую любити його одного. Я уявляю, як він здивується, як ми будемо сміятися над моїми двійками і його строгістю, як будемо радіти знову і знову, що зустрілися і тепер разом.

Я бажаю всім жінкам бути щасливими і коханими, як я! Вірте в чудеса – вони трапляються і в житті!

Анастасія Сергієнко

Джерело