Коли літак приземлився, я одразу отримала повідомлення з номером телефону водія, який мене чекає на виході. Його звали Зарек. Яким же було моє здивування, коли на прощальній вечірці йому дали слово

Той день я вважала найгіршим у своєму житті – я прийняла рішення піти зі стосунків, які себе вичерпали, піти від нареченого. Я зважилася викреслити зі свого життя шість років, щоб потім не довелося перекреслити усе життя.

Занурена у ці думки, зі сльозами на очах я сиділа в зоні вильоту. Я спеціально погодилася на відрядження до Варшави аби хоч трохи відволіктися від свого кепського настрою. На табло миготіти рейси, а у мене перед очима пролітали події тих років, коли я думала, що зустріла те справжнє кохання, потім літак набирав висоту, а я уявляла, що це починається політ мого нового щасливого майбутнього.

Коли літак приземлився, я одразу отримала повідомлення з номером телефону водія, який мене чекає на виході. Прочитавши, що його звати Зарек я усміхнулася й про себе подумала, що такого імені ще не чула. Він  виявився молодий, досить симпатичний хлопець з фантастично красивими очима. Саме на ці очі я дивилася в дзеркало заднього виду протягом тижня, коли Зарек забирав мене з готелю до центрального офісу фірми, в якій я працювала. Весь тиждень я звітувала за пророблему роботу за рік нашого підрозділу в Україні.

Це був неймовірно важкий і насичений подіями тиждень, тож про моє нещасливе кохання часу думати просто не було.

В останній вечір мого перебування у Варшаві поляки влаштували фуршет для таких як і я співробітників підрозділів з інших країн, які протягом тижня перебували тут. Атмосфера була досить приємною, ресторан вишуканий і дорогий. І яким же було моє здивування, коли на цій вечірці я побачила того самого водія. Точніше не сам факт його присутності, а те, що як тільки Зарек увійшов до приміщення всі притихли, музику зробили тихіше і офіціанти рознесли усім шампанське.

Це був ніхто інший, як генеральний директор головного офісу міжнародної організації в українській філії якої я працювала. Він проголошував вітальну промову, а я не могла оговтатися – виявляється, що сам гендиректор цілий тиждень возив мене з готелю до офісу і назад. Ми ще кілька разів зіштовхнулися поглядами того вечора.

Зранку я зібрала валізу і рівно о 8 годині пішла в хол готелю, здала картку від номеру і попрямувала до виходу. Мене уже чекав водій, але це був зовсім інший водій й інша автівка. Тут я розгубилася і навіть була трохи розчарована. Мені дуже кортіло запитати у Зарека, а на корпаративі його представили як Зореслав, чому він був моїм водієм протягом тижня…

Але чоловік у віці, який в цей момент забрав мою валізу і відчинив дверцята, ніби прочитав питання в моїх очах і поспішив виправдатися: виявляється, що це він мав зустріти мене в день прильоту, але дорогою потрапив в аварію, тотім ще тиждень був на лікарняному. Тому мені замінили водія в останню хвилину.

Замінили то й замінили, але чому це був сам директор для мене залишалося загадкою. Проте, я викинула ці думки, як тільки сіла в літак. Я чекала на підвищення і премію за це відрядження, я таки добряче постаралася і була неймовірно задоволена собою. А коли увімкнула телефон в Борисполі одразу отримала повідомлення: “Красуне, вибач, що не зміг провести на літак. Мені подобаються твої очі”