Коли мені було чотири рочки, тато пішов від нас до іншої жінки. Після цього, мама почала вuпuвати і одного разу, привела в будинок чоловіка, дядю Вітю. Дядя Вітя, був aлкaшом, але мама вірила, що він кине пuтu, влаштується на роботу і у нас все буде добре. Дядя Вітя, пuтu кидати не збирався, навпаки, мама стала більше вuпuвати разом з ним. Допuлaся до того, що її вигнали з роботи.
Грошей в будинку не було, правда на nляшку завжди знаходилося та й друзі до них приходили з вuпuвкою, а іноді і закуску приносили. Коли на столі залишалося, що небудь, тоді мені вдавалося перекусити і то якщо вітчим не знаходив своєї закуски, починав на мене кричати, щоб я не сміла нічого чіпати.
Мама намагалася за мене заступитися, допомогти чим небудь, але вітчим кричав і на неї, а з приводу мене говорив: В дитячий будинок її здай, я не збираюся її годувати. І одного разу, я потрапила в дитбудинок.
Там я отримала гарну освіту, вступила до інституту і закінчила його з відзнакою, мені вдалося влаштуватися на хорошу роботу, але не відразу.
На початку, працювала офіціанткою в кафе, неподалік від будинку. Пізніше мене помітила господиня кафе і оцінила мої знання. Після цього, моя кар’єра пішла в гору. Всього за рік, від простої офіціантки я піднялася до керуючої кафе, а через три, я вже керувала цілою мережею ресторанів.
Одного разу, я їхала з роботи і моя машина застрягла в снігу. На вулиці було вже пізно і попросити допомогти було нiкого і я вже збиралася дзвонити в технічну допомогу, як раптом, з темряви вийшли двоє людей.
Це були два бoмжа, чоловік і жінка, вони запропонували мені допомогу за невелику плату.
Коли мою машину виштовхали, я заплатила і поїхала далі. По дорозі додому мене мучило одне й те саме запитання: Де я могла бачити, цих людей?
Я довго згадувала, звідки я їх знаю? І я зрозуміла, що ці бoмжі, мої мама і вітчим. Я різко загальмувала і встала як вкопана по серед дороги.
Я ніяк не могла вирішити, що мені робити далі? Ще трохи постоявши, я розвернула машину і поїхала назад.
Мати з вітчимом попалися мені по дорозі. Я зупинилася і попросила матір сісти в машину. Мама покірно сіла, хоча як і раніше не впізнавала мене. Вітчим залишився на узбіччі дороги.
Коли ми приїхали додому, я відмила маму, дала їй чисті речі і коли ми сиділи на кухні, мама запитала: Хто ви? І чому ви мені допомагаєте?
-Я твоя дочка і не хочу робити з тобою так як ти зі мною вчинила. Якою би ти не була, але ти все одно моя мати.
Мама подивилася мені в очі і тихенько заплакала.
-Я знаю, після того, що я зробила, пробачити неможливо, але все одно спробую, якщо зможеш, прости мене сказала мама і зібралася йти.
Я зупинила її і сказала: Тебе я зможу пробачити, а от вітчима ніколи.
Тепер мама живе у мене, її не впізнати. Мама перестала пuтu, ми відновили всі її документи і зробили пенсію, в загальному я змогла пробачити свою маму.
