У Ганни Сергіївни, доля незавидна: практично в одні руки доводиться ростити 8 дітей. А історія починалася так.
Як годиться, одружила після армії сина. Народилася перша внучка. Час важкий – 90-ті роки, важкувато, але якось справлялися, молоді жили з нею спочатку, вона працювала дояркою, син – шофером.
Чи то від невлаштованості, важкого тягаря побуту, але син вступив в якусь церкву-секту. І в лазні кукурікав і бурмотів щось незрозуміле, але, головне, увірував, що всіх дітей, які даються згори, потрібно обов’язково народжувати, оберігаючи теж не можна. Дружина, як декабристка, пішла слідом за чоловіком.
Можливо, і раділа б баба Ганя онукам, які часто з’являються, але хвилювало її, що невістка була не зовсім здоровою: мала тільки одну нирку, а часта поява дітей могла погіршити її стан.
Коли мені повідомили про п’яту дитину, я стала перед Дашею на коліна і просила не народжувати. Переконувала, що якщо з нею щось трапиться, залишаться сироти. Даша змогла привести й цей світ вісьмох. Потім її не стало.
Син від дітей не відмовляється: намагається заробити копійку, але, зрозуміло, що один чоловік, якій працює, не зможе приготувати, випрати, перемити, допомогти з уроками такій кількості дітей. Переклав практично весь побут на матір. І ось питання: хіба не права була Ганна Сергіївна? А невістка же теж ображалася: лізе не в свою справу. Хто правий, хто винен?
Фото ілюстративне з вільних джерел
