Коли Мишко прийшов з армії, Анька в першу ж ніч залізла в його кімнату через вікно і пірнула до нього в ліжко. Мішка тільки і встиг обійняти її, як мати, почувши підозрілий шурхіт, заглянула в спальню. Бігти Анькі довелося також через вікно

Мати кинула Аньку, коли їй було п’ять років, а батька у неї взагалі ніколи не було. Аньку виростила бабуся, яка била дівчину навіть за малу провину: порвані колготки, розбиту чашку, замазану сукню. Але чим більше Анькі припадало, тим задиристішою вона ставала. Серед сільської дітвори вона стала заводілой; місцеві пліткарки називали дівчину недолугою. Вона краще за всіх стріляла з рогатки, легко перепливала річку, як кішка лазила по деревах. Їй вдавалося непомітно нарвати яблук в сільських садах і пригощати потім дітвору.

Одного разу розпалили багаття за лазнею у сусідів, щоб запекти картоплю; через вітер вогонь перекинувся на будівлю і лазня згоріла. Винні були всі, але більше за всіх перепало Анькі: її поставили на облік в дитячу кімнату міліції.

У шістнадцять років Анька закохалася в свого сусіда 18-річного Мишка – сина агронома. Вона чатувала його біля клубу, на річці, біля воріт власного будинку. Мишкова мати, побачивши Аньку біля будинку, відганяла її величезним прутом і кричала услід: – Така недолуга нам не потрібна!

Коли Мишко йшов у армію, Анька стояла на пероні і ховалася від його батьків в натовпі. А коли поїзд рушив, бігла за вагоном і кричала: – Я все одно тебе дочекаюся!

Після школи Анька пішла працювати, тому як бабуся сказала, що не буде її далі навчати на свою пенсію. Коли Мишко прийшов з армії, Анька в першу ж ніч залізла в його кімнату через вікно і пірнула до нього в ліжко. Мішка тільки і встиг обійняти її, як мати, почувши підозрілий шурхіт, заглянула в спальню. Бігти Анькі довелося також через вікно, – Мишкова мати кілька разів ударила дівчину рушником: – Ах ти безсоромна! Як була недолуга, так і залишилася.

Після цього випадку батько влаштував сина до себе на роботу водієм і хлопець постійно був під наглядом. А через два місяці оголосили, що Мишко одружується з красунею Наталею. В день весілля ніхто не бачив Аньку: ще напередодні його мати попередила, що обіллє її окропом, якщо вона хоч на сто метрів наблизиться до їхнього будинку.

Ще через три місяці Анька вийшла заміж за міського хлопця, точніше сказати просто розписалася з ним. І після цього десять років ніхто її в селі не бачив. Тільки бабуля отримувала щомісяця невеликий грошовий переказ і полегшено зітхала: – Жива і ладно.

Приїхала Анька в село тільки коли не стало її бабусі. Чоловіка у неї кілька років тому теж не стало. Поховавши бабулю, Анька вже збиралася повертатися в місто, як раптом побачила, що пробігали повз будинок, дітлахів – дівчинку років п’яти і хлопчиська років восьми. Діти бігали в брудному, порваному одягу, замурзані, незачесані, – одним словом недоглянуті. Вона вийшла за огорожу, покликала дітлахів і пригостила цукерками.

– Ви чиї будете? Діти показали в бік сусідського будинку.

– А папка де?

– Вдома! Тільки він перебрав.

Анька здригнулася, немов торкнулася рукою чогось гарячого. – А мамка що ж вас не змусить вмитися?

– А мами немає, вона поїхала, – сказала дівчинка.

– Вона нас кинула, – насупившись, сказав старший брат. Анька повела дітлахів в будинок і вмила обох, потім заштопати їм штани і повела до Мішкиного дому. Вона ледве впізнала постарілу його матір – Ніну Петрівну, яка колись відганяла її батогом і била рушником. Жінка, побачивши Аньку, мало не розплакалася: – Анечко, як я рада тебе бачити! – стала голосити вона, – а у нас біда яка: Наталя-то кинула родину: і Михайлика, і діток залишила, поїхала за коханцем слідом. Міша цілий рік її шукав, але вона вже трьох мужиків змінила: не наздогнати за нею. Про дітей і не згадує. Ось і живемо: я овдовіла і Міша один залишився. І тримаючись за край столу, Ніна Петрівна опустилася перед Аней на коліна: – Анечко, прости мене! Я винна!

Аня тут же допомогла їй піднятися: – Михайло-то давно п’є? – запитала Аня.

– Та майже півроку. Але роботу не кидає.

– Ну, значить не все так погано, – сказала Аня, немов вирішивши щось про себе.

– Мамо, ти чого тут голосиш? – запитав Михайло, увійшовши в будинок. Побачивши Аню, він відразу протверезів і першу хвилину не міг сказати і слова.

Аня взяла відпустку і оселилася на цілий місяць в будинку бабусі. Днями вона була в будинку Мішки: прала, прибирала, займалася з дітьми, готувала обіди. І за цей місяць Михайло жодного разу не доторкнувся до чарки. Він навіть розмовляти став тихо, ніби боячись сполохати несподівану гостю в його будинку.

Коли Мишку з величезним букетом квітів, який йому на замовлення привезли з райцентру, йшов до будинку Ані, їхні сусіди вийшли на вулицю і гадали, чи погодиться Аня вийти заміж за Михайла. А коли вони вийшли разом, Михайло, повернувшись до сусідів, немов розуміючи, чого вони від нього чекають, махнув рукою і сказав: – Вона згодна!

Фото ілюстративне з вільних джерел