fbpx

Коли настав час платити за вечерю, Микола поклав жменю монет на стіл. – А це що, чайові?

Якось мамина знайома, яка проживала поверхом вище, попросила мене з дружиною про одну делікатну послугу. Вона часто допомагала мамі, тому відмовитись було не зручно.

Справа в тім, що її син Микола, ніяк не міг знайти собі другу половинку, тож його мати вирішила закрити це питання з нашою допомогою. В свої майже сорок років, в нього було два основні заняття: вдома в інтернеті, або в підвалі, майстрував щось.

В моєї дружини була самотня подруга, Аня, приваблива шатенка, працювала в юридичній компанії. У Миколи є власна квартира, автомобіль, робота в IT з хорошою зарплатою. Тож ми вирішили їх познайомити. Ми вирішили піти пограти в боулінг, а потім зайти в кафе на каву.

Прийшовши в боулінг, я пішов до буфету, щоб взяти мінералки та кави собі і жінкам. Микола дістав з кишені горішки, які прихватив з дому. Після гри, як і планували ми перемістилися до кафе. Там він розповідав історії про багатіїв, про те, що вони не вміють рахувати свої гроші і розкидаються ними на різні боки.

Коли настав час платити за вечерю, Микола поклав жменю монет на стіл. Моя дружина жартома запитала: “А це що, чайові?” “Ні, це моя доля” – серйозно заявив він. Зайве говорити, що після цієї зустрічі Аня сказала дружині, що це не її тип чоловіків.

You cannot copy content of this page