Коли я побачила її вперше на екрані монітора, так і ахнула. Зайшла покликати сина обідати, а він саме з Лілею розмовляв. Заглянула я синові за спину і аж дихати перестала – яка вона була красива! Ну просто принцеса з казки.
«От би Артему таку дружину!» – подумала я тоді.
Я так задивилася, що забула навіщо прийшла, син повернувся і суворо на мене подивився.
– Мам, недобре підслуховувати.
– Так я ненавмисно. Так вийшло.
– Ну раз прийшла, давай знайомитися, – посміхнувся Артем, звільняючи мені крісло.
Я поговорила з Лілею рівно п’ять хвилин, і остаточно в неї закохалася. Ну дійсно красуня і вихованням і душею. Очі опускає, каже розмірено, видно, що вихована і начитана.
Після цього я сина перестала вдома бачити.
– Мам, я у Лілі.
І вся розмова.
Я була спокійна. Але час минав, у молодят відносини міцніли, а я ще ні разу не бачила дівчину живцем. Скільки разів в гості кликала, то на пироги, то просто посидіти почаювати, син все в відмовну.
Одного разу я не витримала:
– Сину, ти коли мене з невісткою познайомиш? Наступної суботи, не приймаю ніяких заперечень, особисто їй подзвоню і запрошу.
В суботу був мій день народження, я покликала Лілю, але вона знову не прийшла, придумавши якийсь безглуздий привід.
Тоді то я і забила тривогу.
Уява малювала картинку одну страшнішу за іншу. Може вона заміжня, і зустрічається з сином таємно? А може розлучена і має чотирьох дітей? Напевно причина серйозна, якщо вона навіть на мій день народження не прийшла.
Винищила я себе тоді такими думками, і нарешті приперла сина до стінки. Він довго мовчав, ніби підбираючи слова, нарешті сказав:
– Мам, тільки не намагайся мене переконати, я вже все вирішив, навесні ми з Лілею одружимося. І якщо ти почнеш мене відмовляти, ми з тобою тільки посваримося.
– Вона заміжня? У неї п’ятеро дітей?
– Скільки? – Артем розсміявся, – ні, справа не в цьому.
Погляд у сина потьмянів, він втупився в підлогу.
– Сину, говори вже правду, досить кота за хвіст тягнути!
– Мам, вона iнвaалід.
В голові зашелестіли думки: інвaліiди бувають різні, по зору, слуху.
– Вона що, у візку?
– Так, з дитинства не ходить.
Однією рукою я намацала крісло позаду себе, щоб не впасти, інший схопилася за серце.
Артем кинувся мене втішати, але шкодувати то треба було його. Бідний мій хлопчик, який же тягар вирішив він на себе звалити.
Того вечора ми довго говорили. Я зрозуміла, що відмовляти його марно.
– Мам, Ліля зовсім не така безпорадна, як ти думаєш, знаєш, які у неї сильні руки, вона навіть забороняє мені допомагати їй.
Син з ентузіазмом розповідав мені про неї, а я думала все про своє.
Ми з Артемом живемо в приватному будинку, син давно вже говорив, що не проміняє ніколи його на квартиру, і приведе наречену в наш будинок.
– Тільки знайди господарську, щоб землі не боялася, – сміялася я – мені не потрібна білоручка.
– Не переживай, ще спасибі скажеш, – жартував він.
Ділянка у нас велика, після смepті чоловіка я всерйоз відчула нестачу чоловічих рук. Артем допомагав, але у нього постійно справи: то навчання, тепер робота допізна.
Ось і мріяла я, що ми вдвох з невісткою будемо копатися потихеньку.
– Мам, не сумуй, ти ж мріяла про помічника, а Ліля дуже працьовита.
Посумувала тоді я, поплакала нишком, та нічого не поробиш.
Ліля приїхала знайомитися до мене разом зі своїми батьками. Я з подивом спостерігала, як вправно вона забралася на наше ганок.
Батьки її мені сподобалися, спокійні й добродушні люди.
Я дивилася на них з жалістю, а вони на мене з вдячністю, що не пішла поперек, а прийняла їх дочку.
Навесні молоді скромно розписалися, і приїхали до нас жити. У побуті Ліля освоїлася швидко, на подаровані їм на весілля гроші, хлопці зробили ремонт у своїй кімнаті і на кухні, переробивши її трохи під невістку.
Те, що невістка – справжній скарб в кулінарному плані, я зрозуміла досить скоро, вона часто балувала нас з сином такими обідами і вечерями, що я просто диву давалася. Тепер до кухні я не підходила взагалі, так що вже й гріха таїти прибирала теж Ліля. А я копалася цілими днями на городі. Зиму пережили чудово, за веселими розмовами, переглядами старих фільмів і в’язанням.
Дивлюся я на невесткіни спритні пальці зараз і думаю: запропонуй мені зараз іншу, я б відразу відмовилася, так люблю нашу сім’ю.
Тільки однієї радості мені не вистачає – онуків. Молоді зараз їздять по лікарях, проходять якісь обстеження. А днями свати проговорилися, що ніби Лілі дозволили наpoджувати, тільки під суворим наглядом лікарів. Дай то Бог!
