Коли закінчилася офіційна частина весілля, я все ж дізналася, чому немає батьків нареченої. Уявляєте, ця зараза їх просто не запросила. Сказала їм, що весілля не буде. Я коли дізналася причину такого вчинку нареченої, просто пішла з весілля

Ми з Женькою подруги з першого класу. Виросли в одному селищі. По життю крокуємо разом. Після школи вчимося в універі. Майбутні економісти. Я добре знаю її сім’ю. У неї є старша сестра Ліда. Вона набагато старша, років на п’ятнадцять. Живе в Фінляндії, приїжджає на Батьківщину рідко. Нареченій вислала грошей в подарунок, на весілля не приїхала. Але мова не про це, а про сім’ю. Більше у Євгенії, крім батьків, близьких родичів немає.

Батько Жені, дядько Микола, – класний дядько. Добрий такий, чуйний. Дуже любить дітей. Коли ми були маленькими, він завжди з нами возився. Батьки не пускали нас одних влітку купатися на ставок, і, ясна річ, самі туди не ходили. Нас завжди виручав дядя Коля. Збере нас усіх і поведе на ставок. Ми купаємося. А він сидить на березі і стежить, щоб ми не запливали в глибину – піклується про нашу безпеку. Потім збере всіх, вишикує, перерахує і дає команду: «По домівках кроком – марш!»

Ми, всі дітлахи з нашої вулиці, його просто обожнювали. Він ходив з нами по ягоди і гриби, взимку допомагав заливати водою крижану гірку. Коротше, був наш друг. Ми не помічали, що він іноді заїкається. І ніхто ніколи його за це заїкання не дражнив. Буває, особливо в селі, людей з будь-якими фізичними вадами дражнять. А дядька Коля ні дітвора, ні дорослі не обзивали «заїкою».

Дядя Коля все життя пропрацював лісником і до сих пір працює в лісі. Кожну ялинку в лісі знає, кожну осику. Коли ми стали старші, він приходив до нас в школу і розповідав про ліс, вчив любити і берегти ліс. Ось такий у Женьки тато.

Мама Жені, тітка Рая, теж дуже хороша жінка. Чуйна і добра. Вона працює листоношею. Кожен день їздить до районного центру. Забирає там пошту, а потім розносить її по селу. Всі пенсіонери в ній душі нечаять. Вона для них – світло у віконці. І пенсію принесе, і комуналку оплатить. А раніше, розповідають, коли не було стільникового зв’язку, до неї всі ходили дзвонити.

У них в будинку був телефон, так як тітка Рая працівник пошти, і всі йшли до них дзвонити, якщо щось траплялося. Ніколи нікому відмови не було, у скільки б хто не прийшов – хоч опівночі, хоч під ранок. Чудова жінка тітка Рая. Про таких батьків, як у Женьки, деякі просто мріють. А як вони люблять Женю – це окрема історія.

Женя – пізня дитина. Коли вона народилася, її батьки були найщасливішими на світі. І до сих пір дуже сильно люблять доньку, готові все для неї зробити. Собі в усьому відмовлять, а їй подарують щастя. Все, що попросить, куплять і зроблять. Женя це прекрасно знає і користується любов’ю батьків сповна.

У неї завжди були найкращі сукні і туфлі, кращі джинси, кращий телефон, все – краще. Зараз і сестра їй допомагає. Висилає гроші на навчання. Напевно, хтось скаже, що я заздрю. Ні, анітрохи. У мене тато не остання людина в районі. Мені нічого не вартує – купити те, що є у подруги, і навіть краще. Мова зараз не про це. Я не про багатство хочу розповісти, а про моральний бік життя …

Отже, про весілля. Про те, що мене шокувало. Женька вийшла заміж за інтелігента в п’ятому поколінні, за внука нашого декана. Хлопчик перспективний. Напевно, ніхто з його родини не хотів йому такої пари, йому готували інше. Але хлопчик взяв і закохався в Женьку. По вуха. Його відмовляли, але він ні в яку: чабо Женя, або йду з дому і нікого з вас не знаю.

Коротше, дотиснув. Батьки і дід-професор здалися. Вчора було весілля. Якщо не брати до уваги молодь, це було не весілля, а якийсь консиліум або засідання наукової ради. Велика частина запрошених – професори і кандидати наук нашого університету. Але мова не про них, тут все зрозуміло.

Справа в іншому. Уявляєте, Женя не запросила на весілля єдиних батьків. Вчора я її запитала: «Жень, а де дядя Коля з тіткою Раєю? Вони запізнюються?” І знаєте, що вона мені відповіла? Вона сухо сказала: «Їх не буде». Я спочатку не повірила, думала, що дівчина жартує. А після реєстрації зрозуміла – не жартує.

У ресторані в ролі посаджених матері і батька сиділи – двоюрідна тітка нареченої і її чоловік. Обидва – колишні працівники якогось обкому, я навіть не знаю, що це таке. Але, мабуть, в минулому це було щось авторитетне. За фізіономії старої Глафіри і старого пердуна Аристарха було зрозуміло, вони не з простих.

Коли закінчилася офіційна частина весілля, я все ж дізналася, чому немає батьків нареченої. Уявляєте, ця с…ка Женя їх просто не запросила. Сказала їм, що весілля не буде. Буде проста реєстрація і недорога молодіжна вечірка. Коротше, обдурила батьків. Я сказала їй:

– Жень, це жорстоко з твого боку. Вони тебе так сильно люблять. Вони б багато віддали, щоб бачити тебе зараз.

Вона незворушно відповіла:

– Ось вони це багато і віддали – не ганьблять мене зараз своєю присутністю. Не заїкаються і не «чокають». А ти сама-то не бачиш, що тут за контингент зібрався? Як би я їх сюди запросила? Ти уявляєш себе на моєму місці?

Я не відповіла, я все зрозуміла. А потім просто пішла, хоч і була подружною нареченої на святі.