Ліді наснився сон поганий і вона усіляко намагалася уберегти єдину доньку. А невдовзі на поминках люди шепотілися – ось і не вір у віщі сни. Значить неправильно Лідія його зрозуміла, біда-то з нею трапилася

Вона сиділа біля відчиненого вікна, в яке яскраве світло лилося. Їй здавалося дивним, що анітрохи не дратує незручний стілець і те, що вона не відчуває тепла. Звідкись здалеку почулося: «Коли моїй дочці було 16 років, нещастя трапилося». На цьому сон раптово обірвався.

Лідія зіщулилася під ковдрою, раптово усвідомивши, що чула свій власний голос. Взагалі-то вона була жінкою цілком собі матеріалістичною. Не атеїстом, звичайно. Але будь-яку езотерику вважала відвертою дурницею. І в сни не вірила, ще чого! А той сон занадто міцно на розум їй затесався. І ще б – Юлька-то у неї одна. І взагалі на всьому білому світі одна, якщо, звичайно, не брати до уваги двох нерозлучних подружок. А Юльці, до слова, саме 16 і було. Причому до сімнадцяти місяць всього і залишився.

Лідія весь день думки про сон від себе гнала, та куди там. Навіть помилок в звіті наробила так на догану від начальства нарвалася, чого зроду з нею не бувало. Додому приїхала – дочки немає, і велосипед біля стінки не стоїть, як зазвичай. Давай надзвонювати – абонент – не абонент. Думай тепер, чи то батарея сіла, чи то справді що сталося.

Коли дочка о десятій годині додому заявилася, Лідія вже як сама не своя була. Як побачила, що ціла-неушкоджена, так і розплакалася. Заспокійливого упереміш напилася і доньці свою волю материнську оголосила. Мовляв, доча, так мовляв і так, зі школи додому і нікуди вліво. Дискотеки-прогулянки забудь.

Юлька, та, звичайно, збунтувала – кому приємно під арештом, вважай, жити майже місяць?! Але робити нічого, матір шкода, міцно, видать, розумом ушкодилася. Слово Юлька дала. Нікуди крім школи не ходити, уважно в різні боки дивитися, з особистостями підозрілими в діалоги не вступати.  Так вони і стали жити.

Юлька – та навіть звикати стала. А чого їй – в інтернет зайшла, і, вважай, немає її. А Лідії – тій ох як тяжко. У неї ж як було – робота, будинок та Юлька. А з розваг – з подружками в п’ятницю посидіти. Невелика різноманітність, та й того позбулася. Їй-то ж теж вдома довелося сидіти, та Юльку стерегти, хіба мало що вийде. Одним словом, Юльці нічого, а Лідія чахне.

Та ще подружки знущаються – мовляв, зовсім з глузду з’їхала. Давай Юльку в оборот брати – мовляв, пошкодувала б маму. Невже в п’ятницю без неї вдома не посидиш?! Юлька їм – а мені-то що, я слово своє дотримаю. Загалом, умовили вони Лідію прийти поговорити, як у давнину було. Та й аргумент на кшталт вагомий привели – до дня народження-то всього два дні. Даремно, мабуть, і дівку мучила, і сама перевелася. Ось Лідія і здригнулася. Дуже зустрітися з подружками хотілося.

Приїхала, те та се, по першому шматку торта з’їли, а Лідія давай Юльці дзвонити. Дізнатися, чи в порядку все. А там гудки тільки. Хоч на міський дзвони, хоч на мобільний. Там вже не до розмов, а до торта і тим більше.

Прочекала півгодини, та додому помчала. З дороги теж не переставала дзвонити. Однією рукою за кермо тримається, а в інший телефон з гудками. І тільки дивується – зазвичай потік в цей час ледве рухається, а тут тільки встигай обганяти. Хоча і важко однією рукою керувати на дорозі після дощу слизькою. І нарешті таки почула Юлькине «ма -ам». «У ванні я була, – долинуло, – а телефон на дивані забула».

На поминках люди шепотілися – ось і не вір у віщі сни. Значить неправильно Лідія його зрозуміла, біда-то з нею трапилася.

Фото ілюстративне з вільних джерел