“Лікарі звичайно мовчать, але я то розумію, що мені залишилося недовго, ось я і попросила тебе покликати, попрощатися”: Слова старенької мами пронизували серце, та змінити він вже нічого не міг

Ця болюча історія сталася в маленькому, провінційному містечку. Днями я повертався з роботи і побачив сусіда по під’їзду, який сидів на лавочці і плакав.

Чоловік середніх років, не приховуючи сліз, сидів і дивився в одну точку, було зрозуміло, що у нього трапилося якесь горе. Я підійшов і запитав, чи можу я йому чимось допомогти, на що він мені відповів: «мені вже ніхто не зможе допомогти, я буду жити з цим до кінця своїх днів, немає мені прощення».

Чоловік розповів мені про своє горе, яке гнітило його зсередини і не давало спокою. У лікарні, звідки він щойно приїхав, лежить його мама, здоров’я якої останнім часом сильно погіршилося, але він не в силах їй допомогти.

Справа не в грошах, він заможна людина і непогано заробляє, просто його мама вже старенька і всі болячки даються взнаки. Колись, років п’ять тому, він відправив свою маму в будинок для людей похилого віку, так як через роботу не міг за нею доглядати.

Не те, що його мати була безпорадною, просто вона в силу своїх років погано ходила, і йому доводилося постійно приносити їй додому продукти. У якийсь момент він вирішив, що йому буде зручніше відправити її в будинок пристарілих, щоб за нею був належний догляд. Принаймні йому було зручніше так думати, щоб його совість була чиста.

Чоловік працює керівником на великому підприємстві і в силу своїх посадових обов’язків, змушений багато часу проводити на роботі. Він рідко відвідував матір в будинку для літніх людей, робота, жінки, друзі, якось було не до цього.

Сьогодні вранці йому зателефонували, жіночий голос сказав, що його мама лежить в лікарні і їй дуже погано і вона просить, щоб він приїхав. Чоловік відразу поїхав до неї. Останній рік він жодного разу її не провідував, йому стало так соромно, на очі набігли сльози.

Вид її був дуже xвopoбливий, дихання супроводжувалося хрипами, а колір обличчя був якимось неживим. Звернувшись до сина, вона попросила вислухати її, не перебиваючи, так як їй дуже важко говорити. Ті слова, які вона сказала своєму синові, назавжди залишаться в його пам’яті, ці слова він не забуде до кiнця cвого життя:

«Синку, ти не сердься, що я не повідомила тобі про свою xвopoбу, просто в тебе багато роботи, і я не хотіла тебе турбувати. Лікарі звичайно мовчать, але я то розумію, що мені залишилося недовго, ось я і попросила тебе покликати, попрощатися. Я просто хотіла тебе побачити і переконатися, що з тобою все добре, адже я так давно тебе не бачила.

Читайте також: Я народила сина у 16, а потім мама попросила більше не приїздити додому. Так я не бачила його цілих 14 років до однієї зустрічі

Мені не страшно, я вже звикла до самотності, я тільки боюся за тебе, щоб ти ніколи не зазнав подібного, щоб твої діти завжди дбали про тебе. Шкода тільки я вже цього не побачу, не побачу онуків, їх радісний сміх, як вони ростуть. Ти вже не затягуй, одружуйся, створи сім’ю, адже сім’я, це найголовніше в житті, і я хочу»

Тут жінці стало погано, і він побіг кликати лікаря.

Жінка так і не прийшла до тями, лікарі нічого не обіцяють, тільки говорять вірте в краще і приходьте по частіше, адже вона сильно сумує за вам.