” У мене погані новини: мене скоротили” – сказав сумно прийшовши додому Василь. Люба застигла, почувши таке. Це дуже погано. Роботу зараз знайти дуже складно.
” Мені виплатили два оклади, але ж ти розумієш, що цих грошей надовго не вистачить,” – продовжував чоловік.
” Так і що робити?” – спитала жінка.
Люба присіла, бо різко стало тяжко стояти. Якби не оренда квартири, вони б ще якось упоралися, прожили якийсь час на її зарплатню. А так і за кредит треба платити і за житло.
” Я із завтрашнього дня почну шукати роботу, – спробував заспокоїти її Василь. – Але ти знаєш, що за моєю спеціальністю не так просто і влаштуватися. Ну, нічого, якщо швидко не зможу щось гідне знайти, піду кур’єром чи ще кимось. Жити на щось треба”.
Любі не хотілося б, щоб її чоловік застряг на такій роботі. Він розумний, талановитий, не варто йому бути кур’єром.
Але, на жаль, найближчим часом нічого гідного знайти не вдалося. Гроші, які йому заплатили, добігали кінця, і треба було щось вирішувати.
Іван справді влаштувався тимчасово кур’єром. Графік роботи вільний і, якщо що, можна буде спокійно сходити на співбесіду.
Але зарплата кур’єра була невелика, і почали з’являтися труднощі з грошима. Тому Василь запропонував дружині тимчасовий варіант вирішення проблеми.
” Давай поки поживемо у моєї мами. Оренда квартири зʼїдає майже всю мою зарплату”.
Люба не знала, що сказати. Зі свекрухою у неї були добрі стосунки. Вона була приємною та ввічливою жінкою, яка поважала їхні особисті межі.
У сім’ю не лізла, моралі не читала. Та ж Любина мама поводилася набагато гірше. Могла заявитись без попередження, могла виказати щось їй.
Але все одно з мамою якось спокійніше. Все ж таки це рідна людина. А свекруху вона знала погано. Звичайно, за ті три роки, що Люба та Василь були одружені, вони періодично бачилися з мамою чоловіка.
Але траплялося це нечасто, та й розмови зазвичай були найпростішими. Про побут, погоду, роботу. Тому якогось теплого, близького спілкування у Люби зі свекрухою не було.
Вона навіть не знала, яка вона насправді людина. Що їй подобається, що ні. Як вона звикла жити, який у неї порядок дня і що може її дратувати. І ось як прийти до чужої людини?
Але до Любиних батьків було не податися, вони жили в однокімнатній квартирі. Тому якщо кудись і з’їжджати, то тільки до мами Василя.
” Я не знаю, Василю, – промовила Люба. – Якось це неправильно. Не варто жити разом. Сам же розумієш, що дві господині на кухні – це не до добра. Та й твоїй мамі буде незручно.”
” Я вже з нею говорив, – зізнався Іван, – вона сказала, що не проти. Адже це не назавжди, буквально кілька місяців, поки я не знайду нормальну роботу. А так і грошей назбирати зможемо.”
” Мені якось ніяково, – зітхнула Люба. Твоя мама дуже хороша, але я почуватимуся не у своїй тарілці. Боятися щось зробити не так. Може, просто знайдемо квартиру дешевше?”
” Мила, ну ти ж знаєш, що потрібно буде внести плату за перший та останній місяць. Де ми ці гроші візьмемо. Та й потім, так і кожні пару місяців квартиру мінятимемо? А так, поживемо у мами, виберемо потім щось хороше. Пам’ятаєш, ти казала, що тобі подобаються квартири у тому новому комплексі, що збудували? Може, вдасться там щось зняти”.
Люба замислилась. Звісно, резон у словах чоловіка був. Та й можна потерпіти кілька місяців. Головне, зі свекрухою стосунки не зіпсувати.
Але сама Люба була несварлива, та й свекруха здавалася такою ж. Може, й справді все буде добре?
Люба погодилася. А незадовго до переїзду зустрілася з подругами, яким і розповіла про зміни в їхньому житті з Василем.
” Ти зовсім вже? – сказала Інна, найкраща подруга Люби. – Це найгірше рішення! Я жила зі свекрухою, знаю, що говорю. З того моменту ми один одного на дух не переносимо”.
” Але Галина Іванівна дуже мила,” – невпевнено промовила Люба.
” Усі вони такі, поки не дізнаєшся краще. Повір, нічого хорошого не вийде”. ” Я теж так думаю,” – підтакнула Марійка. – Краще б твій Василь роботу активніше шукав, ніж змушувати тебе переїжджати до його матері.
Поступово розмова перейшла на іншу тему, але від зустрічі з подругами в Люби залишилося неприємне почуття. А ще вони породили у ній сумніви. Навіть хотілося все скасувати та нікуди не переїжджати.
Але вони вже повідомили господиню та й речі зібрали. Пізно міняти своє рішення.
У квартиру до свекрухи Люба зайшла дуже невпевнено.
” Проходьте,” – усміхнулася Галина Іванівна. Не соромтеся. Кімнату я вам підготувала.
” Дякую,” – посміхнулася й Люба. – Ви нас дуже рятуєте. Ми постараємося надовго у вас не затримуватись.
” Живіть скільки треба. Вирішуйте свої проблеми, мені ви не заважаєте” – відповіла приємним голосом жінка
Люба трохи підбадьорилася від слів свекрухи. Вона облаштувалася на новому місці, поки Василь підробляв і ходив на співбесіди.
Увечері Люба вирушила на кухню. Хотілося приготувати вечерю, але було якось ніяково хазяйнувати в чужому будинку. Такою ось розгубленою її й застала свекруха на кухні.
” Ти чого тут?” – здивувалася вона.
Люба аж застигла від несподіванки.
” Поїсти хочеш, чи що?” – перепитала свекруха.
” Та я хотіла вечерю приготувати” – нарешті сказала Люба.
” Ой, та я тільки рада буду” – промовила Галина Іванівна.
–”Та ось тільки не знаю, де що лежить.
– Так відчиняй шафи, бери, що треба. Не соромся, Любо. Ти тепер така сама господиня, як і я.
” Та що ви. Я лише гостя”.
” Любо, – усміхнулася свекруха, – ти стала господинею в цьому будинку, як тільки вийшла заміж за Василя. Ми ж одна сім’я, не соромся. Якщо потрібна допомога, кажи”.
Звичайно, не одразу, але Люба освоїлася. А коли свекруха почала нахвалювати її їжу, вона навіть трохи запишалася. Приємно це було слухати.
Поступово дівчина звикала жити в будинку Галини Іванівни. Зі свекрухою вони не сварилися, побутові питання вирішували дуже просто: хто, що хотів, те й робив.
Обидві були відповідальними, тому ніколи не виникало суперечок щодо приготування чи побуту. Та й Василь у всьому допомагав.
Вечорами Люба почала пити чай з мамою чоловіка. Це згодом перетворилося на традицію. Поступово вони звикали один до одного. Багато розмовляли, жартували. Люба навіть просила поради з того чи іншого питання.
Через два тижні, коли Люба знову зустрілася з подругами, ті, з єхидністю, яка погано приховувалася, запитали у неї, як життя зі свекрухою.
” Все чудово, – чесно сказала Люба. – Галина Іванівна – чудова жінка. Мені з нею навіть якось легше. А ще вона такі пиріжки готує, просто смакота”.
” Та все у вас попереду – махнула Інна рукою. Ще встигнете показати один одному свій характер.”
І ось тут Люба не витримала.
” Чому вам так хочеться, щоб у мене все було погано?” – з обуренням спитала жінка.
” Та чому ж погано? Просто не можуть бути хороші стосунки зі свекрухою, якщо ви разом живете” – відповіли в один голос подруги.
” Та звідки ви знаєте? Якщо у вас не склалося, це не означає, що в мене має також. Галина Іванівна – чудова жінка. Я, мабуть, теж непогана людина. Ми багато спілкуємося, жартуємо, разом готуємо. Нещодавно вареники ліпили. Так що все у нас добре.”
Подруги мовчали. Хотіли посперечатися, але боялися зіпсувати стосунки з Любою вже остаточно.
А ще за тиждень Василь нарешті знайшов гарну роботу. Оклад там був навіть більшим, ніж на колишньому місці.
Ще місяць вони пожили у Галини Іванівни. Закрили борги, назбирали грошей.
А Люба спіймала себе на думці, що навіть переїжджати не хоче. Зрозуміло, що вони мають жити окремо, що мають свою сім’ю. Але Любі було так зручно зі свекрухою, так комфортно, що їй навіть не хотілося розлучатися.
” Я сумуватиму за нашими чаюваннями,” – сказала Люба на прощання.
” Та що тут сумувати? Приїжджай у будь-який час. Ти ж знаєш, що це і твій дім теж.” – відповіла жінка.
” Дякую вам. Ви нас дуже врятували.І мені так пощастило зі свекрухою!” .
” А мені з невісткою. І я дуже рада, що ви прожили зі мною, мені з вами були дуже добре” – сказала Галина Іванівна.
Всупереч прогнозам подруг, стосунки зі свекрухою у Люби не зіпсувалися, а навпаки, стали лише кращими. Ці дві жінки пізнали одна одну ближче і змогли подружитися.
І так і має бути, якщо людина щира. якщо намагається йти назустріч і справді хоче допомогти.
А подругам Люби просто не пощастило. А може, не пощастило їх свекрухам?
А яка ваша думка з цього приводу?
Віра Лісова
