Майбутня свекруха не приховувала своїх емоцій: “Вона нoгu poзcyнyла, і він подумав, що доля? Не сміши мене”

Софія не знала, що робити. Вона ходила з кутка в куток. Намотувала кілометри по квартирі. Через годину прийде вона. З її сином. З її Михайлом. Мишком. Михасиком. Софію дратував шум дощу за вікном, дратувало цокання годинника, дратувала білосніжна стеля.

А ще три місяці тому все було так добре. Софія сиділа в кімнаті, додивлялася фільм, коли увійшов син.

– Мамо, нам треба серйозно поговорити…

– Михасю, хвилин через десять, – відповіла вона.

– Зараз, мамо!

Софія озирнулася. Михайло стояв, стиснувши губи. Погляд зосереджений, руки в кишенях. Джерело.

– Що сталося?

– Я одружуюся! – випалив він.

– Чудово! З ким?

– Я не жартую. І ти чудово знаєш, з ким…

Софія відвернулася до телевізора.

– Тоді нам нема про що говорити, – спокійно сказала вона.

Аня вперше переступила поріг їхнього дому півроку тому. Софія накрила на стіл, запропонувала дівчині чаю і намагалася бути ввічливою. Саме намагалася. Бо Софія відразу зробила для себе висновок, хто перед нею. Помада на губах занадто яскрава, манікюру нема, зачіска відсутня. Що ж Михайло знайшов у ній?

– А де ви навчалися, Аню? – запитала Софія між іншим.

– Я… Ще ніде. Я взагалі не вважаю за потрібне вчитися, якщо людина і так розумна.

Софія посміхнулася.

– Тобто ви і не плануєте?

– Я поки не знаю…

У Софії було дві вищі освіти, а Михайло навчався в Університеті Шевченка на відмінно.

– Я хотіла би стати дизайнером. Я добре шию. Можна зробити свою лінію одягу…

Софія починала закипати…

– А потім вийти на міжнародний рівень…

Софія ледь себе стримувала…

– Міша стане генеральним директором…

– А ви розумієте, що без вищої освіти ви нікому не потрібні? Чим ви збираєтеся займатися? На що жити? У вас батьки є?

– Мамо, в Ані… – почав Михайло.

– А я не тебе питаю, синку, – тихо, спокійно перервала Софія, і тут же замовк.

– Я живу з мамою і братом. І з маминим другом. Мама на пенсії.

– Значить, ви живете на мамину пенсію?

– А що тут такого? Нам вистачає! – випалила Аня.

– Послухайте мене, люба. Щоб щось у цьому житті мати, у тому числі достойного чоловіка, мало крикливо одягатися і малюватися, як пoвія. Треба щоб і тут, – вона постукала пальцем по лобі, – щось було.

Знайомства не вийшло. Коли повернувся син, Софія вже спала. Вона лягала вчасно, стежила за собою. Вранці готувала собі салати з овочів і фруктів, після шостої не їла і три рази в тиждень відвідувала фітнес-центр. І тому виглядала років на десять молодшою свого віку. За паспортом їй було сорок два.

З чоловіком розлучилася в двадцять три, через рік після народження Михайла. Чоловік виявився ганчіркою, неспроможною добувати гроші істотою. Зате вона працювала щосили і тепер могла собі дозволити практично все. У тому числі нового чоловіка. Але навіщо?

Софія вважала себе абсолютно самодостатньою людиною. У неї є син, який увібрав її самовпевненість, самостійність, потяг до науки й амбіції лідера. У неї чудова квартира (правда, район не дуже…), вона задоволена своїм життям. «Нічого, з часом переїдемо ближче до центру, там і наречену тобі знайдемо», – говорила вона синові. А він «знайшов» тут. У цій «клоаці». І дуже хвилювався, що знайомство не вдалося.

– Ти не права! Вона насправді дуже розумна дівчина!

– Твоя розумна дівчина читає по складах! На обличчі написано. Який ґедзь тебе вкусив? Вона нoги розcyнула, і ти подумав, що доля? Не сміши мене, Михасику…

А три місяці тому він увійшов до кімнати і випалив: «Я одружуся!». Софія відвернулася назад до телевізора.

– Є ще дещо… Деякі обставини…

– Ні. Тільки не те, що я думаю! – Софія втрачала самоконтроль.

– Я не знаю, що ти думаєш. Але Аня вaгiтна, – і грім струснув стіни будинку, а блискавка вдарила прямо в Софію.

– І що ж ви будете робити? – прошепотіла вона.

– Нічого… Одружимося.

– Ти що, ідiот? З ким одружуватися? З цією вyлuчною дівкою? Слухай, у мене є лiкар…

– Ніякого лікapя! Уже й термін не той, та й я не зробив би цього ніколи.

Через два дні Софія пішла з сином до батьків «невістки». Уже в ліфті їй стало зле. Стіни були поцяцьковані написами наймepзеннішого змісту, на підлозі – калюжа незрозумілого походження. Коли вони вийшли на сходову клітку, жінку охопила пaніка. Приміщення було наповнене смоpoдом випоpoжнень упереміш із запахом самoгoну. Коли син подзвонив у двері, оббиті старим облізлим дерматином, Софія була вже готова до найгіршого.

– Здрастуйте! Здрастуйте! – тітка незрозумілого віку широким жестом запросила у квартиру.

– Добрий… день… – видавила посмішку Софія.

У квартирі пахло трохи краще, ніж на сходовій клітці. Але запах самoгoну став різкішим. Усі пройшли на кухню, сіли за клишоногий стіл, накритий скатертиною не першої свіжості. «Але ж вони знали, що я прийду! Значить, підготувалися! Що ж тут діється, коли вони не чекають гостей?!» – Софія була вражена. Вона відсунула від себе чашку з каламутною рідиною, що іменується тут чаєм, і перейшла до справи.

– Що будемо робити?

– А що? – тітка підняла брови, зображуючи нерозуміння.

– Що? Ну, ось і я питаю: що? – Софія дуже хотіла бути спокійною.

– Діти люблять один одного, нехай одружуються!

– І що далі? – Софія дивилася на стіл.

– А що далі?

– Та де жити будуть, що їсти будуть, на що жити будуть?! – тупість тітки роздратувала Софію. Вона вибігла з кухні. – Тут жити ?! – Софія відчинила двері в кімнату. На кушетці щось заворушилося. – О! Це, мабуть, «друг», про якого розповідала ваша дочка?!

У кімнаті стояв дух перегару і немитого тіла.

– Що це ви розкричалися тут?!? – тітка зачинила двері в кімнату, відтіснивши Софію могутнім тілом.

– Усе! Ноги моєї тут не буде! І твоєї! – Софія подивилася на сина, який сидів у кутку кухні, обхопивши голову руками.

– Ну і йди! А Міша сам вирішить! – закричала тітка.

Читайте також: “Я тебе дуже люблю” – Андрійко вперше за 12 років почув від мами ці слова, а наступного дня її не стало. Такої долі, не дай Боже, нікому

Весілля організувала Софія. З боку нареченої був брат. Пацан, на вигляд обкypений нapкоман, навіть костюм не одягнув. Софія проігнорувала його присутність. Дивилася на Аню: «Дівчинка ніби нічогенька. Симпатична. Але неграмотна і з такою матусею!».

– А чому мама не прийшла? – Софія постаралася, щоб питання прозвучало якомога нейтральніше.

– А вона вас бачити не хоче.

«Дуpепа! Боже, яка вона дуpепа! І це – дружина мого сина!».

Питання, де жити, не виникало.

– Мій син у це кубло не переїде. Будете жити у нас.

…І от через десять хвилин вона приїде. Разом з її Михайлом. Мишком. Михасиком. Софія подарувала молодятам путівки до Греції на два тижні. І ці два тижні минули. І зараз вони вже на під’їзді до її дому.