“Мама згнітивши серце придумала рішення: випускати мене одного, трирічного малюка, на зупинці в надії, що я сам дійду від трамвая до хвіртки дитячого садка. Я тепер часто згадую цю історію”

Перебираючи старі мамині листи, я згадав одну історію, яку вона мені час від часу розповідала.

Я був у мами єдиним сином. Вона пізно вийшла заміж, і лікарі заборонили їй наpoджувати. Лікарів мама не послухалася, на свій стpах і ризик дотягла до 6 місяців і тільки потім в перший раз з’явилася в жiночій консyльтації.

Я був бажаною дитиною: дідусь з бабусею, тато і навіть зведена сестра не чаяли в мені душі, а вже мама просто пилинки здувала зі свого єдиного сина!

Мама починала працювати дуже рано і перед роботою повинна була відвозити мене в дитячий садoк. Щоб встигнути на роботу, мама їздила на перших автобусах і трамваях, якими, як правило, керували одні і ті ж водії. Ми виходили з мамою з трамвая, вона доводила мене до хвіртки дитячого садка, передавала виховательці, бігла до зупинки і чекала наступного трамвая.

Після кількох запізнень її попередили про звільнення, а так як жили ми, як і всі, дуже скромно і на одну татову зарплату прожити не могли, то мама згнітивши серце придумала рішення: випускати мене одного, трирічного малюка, на зупинці в надії, що я сам дійду від трамвая до хвіртки дитячого садка.

У нас все вийшло з першого разу, хоча ці секунди були для неї найдовшими і найжaxливішими в житті. Вона металася по напівпорожніх трамваях, щоб побачити, увійшов я в хвіртку або ще повзу, замотаний в шубку з шарфиком, валянки і шапку.

Через якийсь час мама раптом помітила, що трамвай почав відходити від зупинки дуже повільно і набирати швидкість тільки тоді, коли я ховався за хвірткою садка. Так тривало всі три роки, поки я ходив в дитячий сад. Мама не могла, та й не намагалася знайти пояснення такій дивній закономірності. Головне, що її серце було спокійно за мене.

Читайте також: Два товариші заночували в будинку вдoви-багачки і тут минуло 9 місяців 

Все прояснилося тільки через кілька років, коли я почав ходити в школу. Ми з мамою поїхали до неї на роботу, і раптом вагоновожата покликала мене: «Привіт, малюк! Ти став такий дорослий! Пам’ятаєш, як ми з твоєю мамою проводжали тебе до садка?»

Минуло багато років, але кожен раз, проїжджаючи повз зупинку свого садка, я згадую цей маленький епізод свого життя, і на серці стає трішки тепліше від доброти цієї жінки, яка щодня, абсолютно безкорисливо, здійснювала одне маленьке добре діло, просто трішки затримуючи цілий трамвай, заради спокою абсолютно незнайомої їй людини!

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram