“Мама ж твоя не вічна, правда? Зараз трохи потерпимо, а потім вся квартира буде наша” – ось так невістка мені вддячила за все.
— Мам, — в один з днів, опустивши очі, почав Микита, коли після весілля пройшло два тижні — ми з Танею вирішили харчуватися окремо. Завтра привеземо новий холодильник, будемо там свої продукти тримати.
Я так і сіла …
— Синку, а чому?
— Нам так зручніше — промимрив син і поспішив піти на роботу.
І справді на кухні, яку ми колись так любовно обставляли з чоловіком, з’явився додатковий холодильник. Мені дуже хотілося тоді сказати: «Спасибі, що замок не повісили!» Стримано. Нехай буде так, як вони хочуть, але по-моєму це нерозумно витягати другий холодильник і окремо готувати. А молоді саме так і почали робити, моє куховарство, яке Микита завжди любив, тепер я їла одна.
Було б півбіди, якби Таня готувала нормально, але вони обидва працювали з ранку до вечора, вдень перекушування в кафе, а ввечері … в хід йшли пельмені з магазину, розігріта піца, і інша їжа на швидку руку.
— Микита, ти чого блідий такий? — злякалася я якось побачивши з ранку сина. — Щось шлунок болить, — поскаржився він.
— Це все ваша сухомятка! І я посадила сина за стіл і налила свіжий бульйон.
Ще кілька років тому синові поставили діагноз «гастрит», рідка гаряча їжа була йому просто необхідна, у невістки ж не було часу варити синові супи і готувати повноцінне друге … Мою їжу він в присутності дружини не їв, звичайно. Ось так, нічна зозуля перекує, так би мовити.
Нещодавно я вийшла на пенсію, тепер могла куховарити з ранку до ночі, і всі були б задоволені. Так ні, Таня не згодна! Я все-таки почала змушувати Микиту їсти нормальну домашню їжу. Одного ранку спіймаю, то в обід він прибіжить. Але одного разу нас застукала невістка.
Вона раптом з’явилася з роботи раніше і застала ідилічну картину: Микита сидить на кухні і наминає свою улюблену гречку з м’ясом. Що почалося то!
— Микита, що відбувається ?! — Танюша, розумієш, мені захотілося гаряченького …
— Тобто тобі не подобається, як я готую, — Таня звузила очі.
— Люба, ти готуєш чудово, але рідко — втрутилася я. — У сина хворий шлунок, сухомятку йому не можна.
Далі був скандал, ні, моя невістка — вихована жінка, вона не кричала, не виражалася, нікого не ображала. Але краще б вона прокричала і розбила пару тарілок, ніж вислуховувати крижаний тон і слова, якими вона безжально добивала Микиту. В результаті мене попросили більше не втручатися в їхнє життя …
В ту ніч я не могла заснути, не знаходила собі місця, не розуміла, в чому ж винна? Дальше більше. Таня брала участь у прибиранні нашої трикімнатної квартири досить своєрідно. Вона мила і чистила тільки їх з Микитою кімнату. Іншу частину мила я. Ну й добре, мені було не важко, я ж не стара ще.
Але невістка примудрялася перетворити щотижневе прибирання в демонстрацію власної переваги. Вона з такою ненавистю терла все ганчіркою, що мені здавалося, ніби я їй щось винна за це. А в кінці прибирання завжди стелила мокру ганчірку на паркет перед своїми дверима. У тому місці він вже здувся і почав скрипіти.
— Микита, синку, поясни Тані, що так робити не можна, — намагалася я достукатися до сина.
— А що сталося?
— А то ти не знаєш, — дратувалася я — багато вже сталося, наприклад, що вона зі мною не розмовляє. Чому? У чому я знову завинила?
— Мам, та не бери в голову. Вона просто сильно втомлюється.
Увечері я почула, як Микита умовляв дружину роз’їхатися.
— Ще чого, така шикарна квартира в центрі міста! Ти що не тямиш? За неї ми в кращому випадку зможемо отримати дві одинички. Мама ж твоя не вічна, правда? Зараз трохи потерпимо, а потім вся квартира буде наша.
Ось так … вона мене вже ховає, чекає не дочекається, як я заберуся на той світ! І залишу їм квартиру … З того дня вирішила я жити за її правилами. Не хоче спілкуватися зі мною — не треба. У молодості я дізналася всю красу комуналки, не звикати мені. Так у нас йшла холодна війна.
В один із днів Микита вийшов стривожений з їх кімнати з червоними очима.
— Мам, у нас є що-небудь від ангіни?
— У тебе горло болить?
— Ні, у Тані.
Зайшла я до них, Таня лежала на ліжку з нездоровим рум’янцем, мляво звісивши руку. Незважаючи на її протести викликала лікаря. Мені раптом стало її шкода, мама далеко, в іншому місті, пошкодувати нікому, але ж ще дівчисько, тільки грає в сильну, дорослу жінку. Лікар діагностував ангіну, велів лежати і багато пити. Микита помчав в аптеку, а я зварила морс з журавлини.
— Дякую, — прошепотіла невістка, і розплакалася.
— Нічого, нічого, скоро все пройде — втішала я її.
Прийшов син, дали Тані ліки і вона заснула. На четвертий день висока температура зробила невістку більш балакучою.
— Тамара Віталіївна, спасибі вам … Знаю, що винна і ви на мене ображені. Не знаю, чому себе так вела. Повірте, я не відьма!
— Ти лежи, не розмовляй, я зараз чай принесу.
— Ні, вислухайте, мені завжди здавалося, що свекрухи ведуть таємну війну з невістками. Моя мама все життя плакала від своєї свекрухи. І вирішила я, що у мене так не буде! Краще нехай через мене плачуть, а я не дозволю! … Таня відкинулася на подушку важко дихаючи.
— Дитинко, що ж ти так розпереживалася? Тобі не можна нервуватися …
Увечері прийшов з роботи син застав дивну для нього картину: ми з Танею сиділи поряд, розглядали його дитячий альбом і сміялися. Микита майже відкрив рот, але швидко взяв себе в руки.
— Я тут дещо смачненьке приніс, — сказав він дістаючи з пакета піцу і круасани. — Микита, прибери їх куди-небудь, наша мама спекла такий смачний яблучний пиріг, просто пальчики оближеш!
