Коли Лялечка народилася, її батькам було вже добре за тридцять, вони майже зневірилися і думали, що будуть доживати віку удвох. І раптом – дочка! Та й яка! Блакитноока красуня блондинка – в маму, розумна, смілива і рішуча – в тата. Звичайно, батьки в ній душі не чули.
Вона стала сенсом їхнього життя. Дівчинка росла розпещеною і вередливою принцесою. Їй було дозволено все, що вона хотіла. Її капризи виконувалися моментально. Правда, коли Лялечка трохи підросла, батьки перейнялися її майбутнім і змінили тактику. Все, що стосувалося її примх щодо іграшок та вбрання, як і раніше, виконувалось тут же, але у дівчинки з’явилися і обов’язки. Джерело
Лялечка – справжня принцеса, а принцеса повинна бути ідеалом у всьому. Танці. Гімнастика. Фортепіано. Англійська мова. Уроки етикету – мама знайшла десь стареньку, в минулому дружину дипломата, нині животіючу на межі бідності, яка вчила Лялечку манерам двічі в тиждень.
Дівчинці хотілося побігати на вулиці, пограти з друзями, та й просто – пограти, але часу «на дурниці» не було. Ні вмовляння, ні сльози не допомагали … Лялечка закінчила школу із золотою медаллю, легко вступила на юрфак, хоча їй хотілося … Та, втім, яка різниця, куди їй хотілося. Батьки сказали – юрфак або ти нам не дочка. І Лялечка знову підкорилася.
Дівчина закінчувала інститут, йшла, природно, на червоний диплом, а батьки невтомно працювали за двома напрямками: тато вже знайшов знайомого адвоката, який погодився взяти Лялечку на практику, а потім і влаштувати до себе помічником. А мама, не без допомоги дипломатичної бабусі, шукала гідного кандидата на роль нареченого принцеси.
Чи потрібно говорити, що всі хлопчики, з якими Лялечка знайомилася в інституті, мамою жорстко відтиналися? Справді, хіба для цих жебраків вони ростили свою принцесу? Ні, звичайно, серед них не було жодного гідного кандидата, про це годі було й думати. Батьки не помічали, як їх дочка перетворюється в холодну, цинічну і байдужу до всього стерву.
– «Ви ж хочете компенсувати свої витрати на моє виховання, а не зробити мене щасливою – з усмішкою говорила вона, – Так не вимагайте від мене радісних посмішок.»
– «Як ти можеш так говорити? – ахала мама. – Ми з татом тільки і думаємо про твоє щастя. Це для нас найголовніше в житті!»
Лялечка кивала, не сперечалася, але планомірно ідкидала всіх кавалерів, з якими знайомила її мати. Вона не хотіла скандалів і конфліктів, вирішивши для себе, що інститут закінчить, раз цього так хочеться батькам, але нареченого собі знайде сама.
… Вручати батькам червоний диплом Лялечка прийшла не одна. Поруч з нею ніяково топтався симпатичний хлопець простого, сільського виду. “Мамо. Тату. Ми з Матвієм минулого тижня одружилися. І через півроку у нас буде малюк. Мам, будь ласка, непритомності не треба. Ось диплом – як я і обіцяла. Ми за речами. Жити будемо з мамою Матвія, вона обіцяла в усьому допомагати. А з грошима у нас порядок – Матвій відмінний зварювальник, заробляє добре.»
«Який жах! .. – шепотіла мама, коли молоді пішли. – Як вона могла з нами так вчинити? Адже зрозуміло, що це на зло! Нам на зло! Невдячна! Нічого. Не мине й року, як приповзе до нас просити вибачення. почекаємо»
… Минуло п’ять років. Матвій виявився прекрасним чоловіком і батьком: обожнював обох своїх дівчаток, пишався розумною освіченою дружиною, а й крутити собою не дозволяв. Втім, Лялечка цього особливо й не хотілося.
Чоловіка і дочку вона любила, свекруху поважала. Справу собі до душі знайшла – перевчилася на економіста, адже їй завжди подобалися цифри. Лялечка була задоволена, що працювати можна було і віддалено – Матвій вже щосили умовляв дружину «сходити за сином». А батьки? .. Вони, звичайно, спілкувалися з донькою, онукою і зятем, але так до кінця і не пробачили їй те, що її розуміння щастя так сильно відрізнялося від їх уявлень і дорікали дочкі в невдячності.
