“Мамо, я сьогодні в шапці. Я сама її одягла i навіть не зняла за рогом”

Мамо, я сьогодні в шапці. Я сама її одягла, тому що на вулиці сніг. І навіть не зняла за рогом. Уявляєш, яка я тепер доросла!

Я добре їм. Іноді занадто добре – пора б зупинитися. До речі, мої друзі-філологи прочитають це «їм» і відпишуться від мене. Але ти все одно не знаєш цих друзів.

З оцінками все в порядку. Один раз було п’ятнадцять тисяч лайків в чверті за твір про Пушкіна, у мене його багато списали.

І в кімнаті тепер порядок. Просто раптом виявилося, що жити в бруді неприємно, а шукати труси по півгодини – трудозатратно. Тепер ми з пилососом регулярно вальсуємо по квартирі і дивимося на сніг за вікном. А коли я перестану боятися повстання машин, куплю робот-пилосос і назву його Павло.

Я багато чому навчилася. Готувати, наприклад – це з простого. Ще я тепер вмію розлучатися, шукати орендовані квартири, звільнятися в кризу, вибирати подруг так, щоб не плакати через них, виховувати дітей так, щоб вони не плакали через мене.

До речі, пам’ятаєш, я все боялася, що у мене не прокинеться материнський інстинкт? Прокинувся. І спати перестала вже я.

Зате я тепер тебе розумію. Розумію, але не аналізую. Кажуть, це теж частина дорослості – берегти батьків замість того, щоб їх нескінченно аналізувати. Берегти, цінувати, дзвонити, поменше скаржитися і частіше говорити, що у тебе все добре, якщо вже є людина, для якого це найголовніша новина і радість.

Читайте також: Не думай її сюди з животом привести, – категорично мовила матір. – А ще краще – розлучися! Скажемо, що дитина не твоя

Я пам’ятаю, як раніше було просто. Мама дозволила-мама не дозволила. Раз-вирішила – тобто, прийняла рішення на себе, звільнила від відповідальності.

Тепер я все вирішую сама, а до тебе їжджу, щоб побути маленькою, виспатися і відчути, ніби 36 років – тобі, а мені тільки 9, і можна знову йти без шапки під снігом, ловити язиком сніжинки і відчувати себе в безпеці. Довше б.

Автор – Євгенія Батуріна

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram