Мою дочку звати Катя, а її подругу Даша. Вони дружать вже кілька років. Спочатку були в одній групі в дитячому садку, потім і в школі потрапили в один клас. У нас повна сім’я середнього достатку, а ось у Даші була тільки мама, та й та не путня. Те, що моя дочка дружить з дівчинкою з неблагополучної сім’ї ніколи не викликало у мене негативу, тому що Даша дуже скромна, тиха і не розпещена.
Я, навпаки, знаючи про ситуацію в її родині, намагалася посмачніше нагодувати дівчинку, купувала їй теж всякі дрібнички типу резиночок-заколочок, коли своїй брала. У подробиці того, як живуть Даша з мамою я ніколи не вдавалася, поки не стався один випадок.
Моя дочка повернулася зі школи вся в сльозах. Ну, напевно, погану оцінку отримала, подумала я. Катя сиділа мовчки в своїй кімнаті і розповідати мені ні про що не хотіла. Я і так, і сяк намагалася завести розмову, але дитина на контакт не йшла. Пообідала дочка теж мовчки, сама зробила уроки, прибрала в кімнаті без нагадування і навіть не попросилася гуляти. Така поведінка мене насторожила. Катя мовчала ще два дні і я забила на сполох.
Після її повернення зі школи, я повідомила, що зараз ми підемо до психолога, який допоможе нам. Тут Катя кинулася мені на шию, знову розревілася і тихо запитала: – Мамочко, а ти мене теж в дитячий будинок віддаси? Я просто остовпіла від такого питання … Який дитячий будинок? Навіщо? Чому? І дочка, схлипуючи, почала мені розповідати про те, що її кращу подругу Дашу мама здала в дитячий будинок. У школу вона тепер не ходить, а хлопці в класі говорять, що так сталося, бо Даша просила маму допомогти їй з уроками, погано прибирала в будинку і занадто багато розмовляла.
А потім до них прийшли якісь люди, напевно, психологи, поговорили з Дашею і забрали її в дитячий будинок. Я притискала дочку до себе з усієї сили і теж плакала. Мені довелося довго переконувати свою дівчинку, що вона молодець і нікому ніколи я її не віддам. Раптом мене осяяло: – Кать, а підемо відвідаємо Дашу в дитячому будинку? Дочка відразу перестала схлипувати, і ми почали швидко збиратися.
Зустріч подружок складно описати словами, це були радісні обійми і нескінченні розмови. Поки дівчатка спілкувалися, мені вдалося поговорити з працівницею дитячого будинку. Вона мені розповіла, що небайдужі сусіди кілька разів скаржилися в органи опіки і тепер матір чекає суд щодо позбавлення батьківських прав. Даша залишиться в дитбудинку, бо родичів, які бажають взяти її під опіку, немає, та їх і взагалі у дівчинки немає.
Я дуже сильно люблю свою дочку і заради неї готова полюбити чужу дитину, тому я вмовила чоловіка, і ми оформили опікунство. Катя і Даша щасливі, що тепер живуть разом, а вже які вони у мене слухняні! Помічниці в усьому!
Фото ілюстративне спеціально для Особлива
