Після розлучення з Мариною, я залишив їй і дочці спільно куплену двокімнатну квартиру, а сам переїхав жити до батьків.
Спершу їм все підходило, або, принаймні, мовчали, що проти, але справа в тому, що у них однокімнатна квартира, і з часом жити разом трьом дорослим людям стало не дуже комфортно.
Я вечорами після роботи допізна працюю за комп’ютером, так як після сплати аліментів, грошей залишається дуже мало, ніж мені б хотілося мати. Та й батькам я даю деяку суму на продукти і комуналку, адже не можу ж я, дорослий чоловік, сидіти у батьків на шиї.
Але справа в тому, що батьки звикли лягати спати не пізніше десятої години, що мама, так і тато, ще працюють і встають рано, і я їм заважаю. Мама ще якось намагається зрозуміти, але батько постійно робить зауваження. Я почав тікати з ноутбуком на кухню, але і тут батько незадоволений, каже, що якщо кожен день по пів ночі буде горіти світло, то скільки це нагорить за місяць.
Нещодавно вони двоє заявили, що у мене є право на мою частину квартири, і що я вчинив дурницю, залишивши всю квартиру Марині. Те, що там живе моя дочка, для них нічого не значило. Коли батьки зрозуміли, що я не буду ділити квартиру, вони вирішили самі залагодити це питання, поїхавши до моєї колишньої дружини і влаштувавши там скандал.
Марина мені після цього зателефонувала, вся в сльозах. Такого вона від батьків не очікувала. Почала у всьому звинувачувати мене. Каже, що я їх на це напоумив. Мені так погано на душі стало. За що? За мою доброту? Я зробив все, щоб дочка та колишня дружини не опинилися на вулиці, а мені ось так, в душу плюють.
Коли я, нарешті довів, що вперше чую про це, що не я батьків до неї посилав, Марина сказала, що якщо мені зовсім ніде жити, я можу зайняти одну кімнату, а вона в інший буде жити з дочкою. Мені незручно було погодитися, але вона сказала, що так буде краще для всіх, адже так і дитина буде мене бачити постійно, і батьки перестануть їй дзвонити і ображати.
З того часу минуло більше року. І сьогодні я хочу просто подякувати своїм батькам, і вибачитися перед ними. Справа в тому, що проживши декілька місяців у різних кімнатах, ми з Мариною знову зблизились. Мало того, що ми знову узаконили наші стосунки, ми ще й повінчалися в церкві, бо чомусь завжди відкладали цю церемонію. Наші стосунки стали яскравими, наче фарби.
Я навіть уявляти не хочу, що могло б зі мною статись, якби батьки не прийшли в певний час до Марини.
З того часу ми живемо, наче молодята по весіллі. Всі щасливі!
Фото ілюстративне, з вільних джерел
