Марина ніколи не думала, що її життя так кардинально зміниться після переїзду до невеликого містечка на Київщині. У свої 28 років вона була успішною жінкою, мала гарну роботу, але відчувала самотність. Все змінилося, коли вона зустріла Андрія — молодого лікаря місцевої лікарні.
Їхнє знайомство відбулося випадково. Марина поспішала на важливу зустріч і не помітила, як підвернула ногу на бруківці. Андрій, який проходив повз, одразу кинувся їй на допомогу.
— Вам потрібна медична допомога? – Запитав він, підтримуючи Марину за лікоть.
— Ні, дякую, все гаразд. – Відповіла вона, намагаючись приховати біль.
— Я лікар, дозвольте мені оглянути вашу ногу, – наполягав Андрій.
Марина неохоче погодилася, і вони разом пішли до найближчої лавки. Оглянувши, Андрій констатував легкий вивих і запропонував відвезти Марину до лікарні.
— Не варто турбуватися, я викличу таксі. – Спробувала відмовитися дівчина.
— У жодному разі! Я наполягаю, – усміхнувся Андрій.
Ця зустріч стала початком їхнього роману. Марина була зачарована добротою та уважністю Андрія, а він не міг відвести очей від її променистої посмішки. Вони почали зустрічатися, і незабаром їхні стосунки переросли в справжнє кохання.
Але ідилія тривала недовго. Коли Андрій познайомив Марину зі своєю матір’ю Ольгою
Петрівною, почалися проблеми. Вона одразу не злюбила дівчину, вважаючи її занадто амбітною та не підходящою партією для її сина.
— Андрію, невже ти не бачиш, що вона зовсім тобі не пара? – допитувалася Ольга
Петрівна після першої зустрічі.
— Мамо, я кохаю Марину. Будь ласка, дай їй шанс, – просив син.
Але Ольга Петрівна була невблаганною. Вона почала втручатися у стосунки молодої пари, постійно критикувати Марину та намагатись налаштувати сина проти неї.
Одного вечора, коли Андрій був на нічному чергуванні, Ольга Петрівна прийшла до
Марини додому.
— Я знаю, що ти просто використовуєш мого сина. Дай йому спокій! – заявила вона з порога.
Марина була здивована.
— Ольго Петрівно, ви помиляєтеся. Я щиро кохаю Андрія, – спробувала вона пояснити.
— Не смій мене обманювати! Я все про тебе знаю. Ти залишиш його, як тільки знайдеш когось багатшого, – не вгамовувалася Ольга Петрівна.
Ця розмова стала останньою краплею. Марина не могла більше терпіти постійні звинувачення та втручання у їхнє життя. Вона вирішила залишити Андрія, вважаючи, що так буде краще для всіх.
Наступного дня вона зібрала речі й залишила записку: “Пробач, але я не можу так більше. Бажаю тобі щастя. Марина”.
Андрій був розгублений і спустошений. Він не розумів, що сталося, і намагався зв’язатися з Мариною, але вона не відповідала на дзвінки.
Минув місяць. Марина страждала, але переконувала себе, що вчинила правильно. Андрій не знаходив собі місця від туги за коханою.
Ольга Петрівна бачила, як мучиться її син і одного дня зізналася йому у своєму вчинку.
— Синку, це я в усьому винна. Я вмовила Марину розірвати з тобою стосунки. – Зі сльозами на очах сказала вона.
Андрій був збентежений.
— Як ти могла, мамо? Ти зруйнувала наше щастя! – випалив він.
Не гаючи ні хвилини, він кинувся шукати Марину. Знайшовши її на роботі, Андрій виклав усю правду.
— Маринко, пробач мені. Я не знав, що зробила мама. Я кохаю тебе і не хочу втрачати, благав він.
Марина не могла стримати сліз.
— Андрію, я теж тебе кохаю. Але як нам бути з твоєю мамою?
— Ми разом впораємося з цим. Головне — це наше кохання, – відповів Андрій, обіймаючи дівчину.
Вони вирішили дати своїм стосункам другий шанс. Це було нелегко, але з часом навіть
Ольга Петрівна змирилася з вибором сина.
Через рік Андрій і Марина одружилися, а ще через деякий час у них з’явилась донечка.
Ольга Петрівна стала турботливою бабусею, і в родині нарешті запанував мир та злагода.
Ця історія показала, що справжнє кохання здатне подолати будь-які перешкоди, якщо обидва партнери готові боротися за своє щастя.
