– Алін, я більше так не можу, розумієш? Ну хто сказав, що я повинна терпіти її постійне ниття? Мені не подобається проводити з нею дні і чopтові безсонні ночі, я хочу назад своє життя, якe була до пoлoгів! Мені не подобається бути матір’ю.
Від останніх слів ми з подругою обидві зависли – ну якось само недобре виходить, а де інстинкти материнства, що ж Лєнка – бракована чи що? Та й взагалі, у нас не прийнято в такому зізнаватися. Бути матір’ю – мало не вище жіноче призначення. А що робити, якщо не виходить?
Пам’ятаю свої пoлoги – я закінчувала інститут, і вaгiтнiсть в мої плани зовсім не входила, але, як то кажуть, так вийшло. Будучи глибоко вaгiтною, я здавала сесію і більше думала про держіспити, ніж про майбутню дитину. Зізнатися, мене тоді теж мучила совість – я все шукала в собі горезвісний материнський інстинкт, але ніяк не знаходила.
Навіть на початку по відношенню до малюка у мене більше було відповідальності, ніж любові – нагодувати, переодягнути, викупати, знову нагодувати, і так до нескінченності. Теж втомлювалася, батько дитини не особливо допомагав, хоч ми і були тоді одружені. Часом накочувала самотність так, що вити хотілося. А потім мій малюк посміхнувся, і в цей день світ перевернувся – я відчула, що більше не одна.
– Лєн, та все буде добре! Це нормально іноді дратуватися на свою дитину, як без цього-то? – я обняла подругу, на мене дивилися повні сліз очі, – тобі просто треба відпочити. Виспатися, присвятити час собі, сходити в салон, нарешті! Адже твій емоційний стан і доньці передається. Може, якщо поруч буде щаслива мама, і ниття саме припинитися?
Читайте також: Кохав поки красива і здорова була, тепер став гyляти: “У мене на таку дружину нічого не ворушиться”
– Я спробую, – схлипує у відповідь Лєнка.
– Мамочко, я тебе лублю, не плач, – кліпає очима поруч зі світлим волоссям дворічне янголятко.
– Я теж тебе дуже люблю, донечко, – обіймає її Лєнка. Все-таки, щоб вона не говорила, вона – хороша мама!
