Мені було 17 років, коли моя мама вийшла заміж вдруге. Я одразу відійшла на другий план і загуляла, а потім сталось це

Кохання у них з вітчимом сильне, не до мене їм було. Я могла на тиждень піти жити до подруги, а потім повернутися додому і ніхто не питав, де я була, що робила, прийшла жива і добре.

Загалом через рік я загуляла і ось одного разу сталося це.

У мене був на той момент один молодий чоловік, з яким ми зустрічалися, а у нього велика компанія друзів і приятелів, з якими ми ходили на дискотеки, їздили до моря, в гори, та й просто разом проводили час. Джерело

Було весело і цікаво, а що ще потрібно в молодості. Але цей молодий чоловік, незважаючи на всі його позитивні сторони і нашу взаємну симпатію, був трохи неврівноваженим, особливо якщо виn’є, відразу починав з усіма сперечатися, лізти в бійку, ображав мене всякими гидотами і взагалі вимагав підпорядкування.

Я відчувала себе як в клітці – батькам не потрібна, коханий знущався, мабуть, відчуваючи мою залежність від нього, куди податися я не знала, хоча вже обмірковувала різні плани – все кинути, виїхати кудись і почати жити самостійно.

І ось одного разу поїхали ми в похід великою компанією – нас зібралося чоловік 20 – друзі, приятелі, приятелі приятелів – більше чверті присутніх я вперше бачила.

Шановні читачі запрошуємо вподобати нас у Telegram та Instagram

І серед них виділявся один молодий чоловік, невисокий, кремезний такий, міцненький, тихий і особливо нічим не примітний. Приїхавши в ліс, як зазвичай буває, чоловіки зайнялися м’ясом і наметами, дівчата облаштуванням і закускою.

І бачила, що цей хлопець стежить за мною, але особливо значення не надавала – дівчиськом я була досить помітною – міцною такою, з фігурою “пісочний годинник”, загалом все при мені – багато задивлялися.

І ось до вечора вже всі насвяткувались (у одного з присутніх був день народження) і мій молодий чоловік знову почав буянити. Спочатку з кимось побився об заклад, потім побився і почав вказувати мені – пішла туди, зробила це, йди до мене, йди від мене.

Замучив мене до такого ступеня, що я розвернулася, пішла в ліс, сіла на пеньок і твердо вирішила – треба щось змінювати, не хочу я більше з ним зустрічатися і вдома жити не хочу, і взагалі все набридло, що робити, як далі жити…

І тут підійшов цей хлопчина, попросив дозволу присісти поруч, представився Олегом, запитав якусь дурницю. Загалом ми з ним розговорилися, сміялися і спілкувалися години три-чотири. Він приніс зі столу їжі, ми розклалися на полянці і так було добре.

В таборі вже всі вгамувалися, розповзалися по наметах, а ми все говорили – про життя, про всяку всячину. Він виявився військовим – закінчив місцеве училище, офіцер, у відпустці перед виїздом за місцем призначення згідно з приписом і шлях його пролягав на Далекий Схід.

Я йому розповіла про своє життя, про плани щось змінити. В загальному добре посиділи.

Увечері наступного дня ми поїхали додому. Мене завезли, залишили біля під’їзду, я сіла на лавочку, додому йти не хотілося і тут до мене несподівано підійшов Олег, присів поряд, посидів мовчки хвилини три і запитав:

– Вийдеш за мене заміж? Мені дружина потрібна, а ти симпатична, весела, бачу, що господарська, удвох веселіше їхати туди, де ще не бував.

Я теж помовчала, подивилася на нього, в його очах була така надія і я подумала – а що мені втрачати і сказала – вийду.

Нас розписали дуже швидко – офіцер, треба їхати. Мамі я сказала, вона зраділа сильно – вийти заміж за офіцера було межею мріянь багатьох дівчаток і їх мам.

Ми нічого не готували, у мене було світле плаття з випускного, в ньому і розписалися, посиділи вчотирьох – я, мій чоловік вже, мама і вітчим ( у Олега з родини тільки брат залишився, він приїхати не зміг). І почалося сімейне життя.

Олег виявився дуже милим, ніжним і уважним чоловіком. Навіть не так – Чоловіком з великої літери. Я не порушила жодної валізи, не тягала ніякі тяжкості, він всіляко оберігав мене, а я намагалася налагодити побут.

Так, військового життя не цукор – це окрема пісня – але, як я пізніше дізналася, пощастило, що служив він в місті, а не в якомусь віддаленому, всіма забутому гарнізоні. Я знайшла роботу – влаштувалася продавцем у магазин і життя пішло.

Читайте також: Нас нічого більше не зв’язує , стосунки вичерпано. Я сьогодні ночую в подруги. Даю тобі двадцять чотири години на збір речей. Хата моя, подарована батьками. Повернуся, щоб тебе тут не було

Все, через що ми пройшли, описувати не буду, скажу лише, що ми одружені вже 15 років, я обожнюю свого чоловіка, він мене теж на руках носить, у нас син, в якому батько душі не чує. У чоловіка склалася військова кар’єра, я з його допомогою і підтримкою отримала вищу освіту, знайшла хорошу роботу.

Ми реально щасливі, і я іноді ловлю себе на думці – а що було б, якби я йому тоді сказала “ні” і мене кидає в холодний піт жаху від цієї думки.

Я думаю мені просто пощастило, може, відчула, що мені з цією людиною буде не страшно і добре, а може просто реально так хотілося щось у житті змінити, щоб поруч був хтось, кому я була б потрібна, що я доклала максимум зусиль, аби це нарешті сталося.